Поки хтось говорить, що нічого не може змінити, жителі невеликого села Колибабинці Хмільницької громади доводять протилежне — допомагати військовим можна всюди, навіть у маленькому селі далеко від міста.
Дорога сюди не найкраща, та й до Хмільника неблизько. Але для місцевих жителів це не стало причиною опустити руки. Навпаки — вони вирішили робити ще більше для наших захисників.
Саме тут журналісти «Хмільник.online» вперше познайомилися з місцевими трудівничками — жіночками, яких у селі жартома називають «бджілками». Вони щодня збираються разом, аби плести маскувальні сітки для військових. Про свою ініціативу жительки Колибабинців розповіли ексклюзивно для нашого видання.
Селяни вже неодноразово допомагали своїм односельчанам, які служать у Збройних силах України. Але кажуть: хочеться підтримувати військових ще активніше.
Саме тому люди звернулися до старости села з проханням знайти приміщення, де можна було б плести маскувальні сітки для фронту. Невдовзі таке місце знайшлося. Мешканці власноруч облаштували приміщення: палять грубку, щоб можна було працювати навіть у холодну пору, зробили рамку для плетіння сіток, закупили основу та взялися до роботи.
Допомагає організовувати процес пан Леонід — військовослужбовець, який через поранення та сімейні обставини наразі перебуває у запасі. Та, каже, це не причина залишатися осторонь.
— Я не можу зараз бути на передовій, але можу допомагати тут. Кожна сплетена сітка — це чийсь шанс на життя. Наші жінки працюють щиро, від серця, бо розуміють, що це для наших хлопців, — говорить пан Леонід.
Тепер у невеликій сільській хатині щодня кипить робота. Руки вправно вплітають стрічки у сітку, а в розмовах — одне бажання: щоб ці сітки допомогли врятувати життя українським захисникам.
— Хтось воює, а ми допомагаємо тут. Головне не бути байдужими, — наголошують майстрині.
Бо поки триває війна, кожен тримає свій фронт.
І у Колибабинцях Хмільницької громади він проходить через невелику хату з грубкою, де щодня збираються жіночки, щоб плести маскувальні сітки для тих, хто боронить українське небо.
Ольга Франчук