Марина Шинкаренко за освітою хореограф, окрім таланту до танців дівчина гарно малює, хоча мистецтву ні в кого не навчалася, створює незвичайні дерева з колосся, композиції та ще й пише писанки. Про таких талановитих людей кажуть, що їх Бог поцілував у тім’ячко.
Спеціально для Хмільник.онлайн дівчина розповіла чому почала займатися писанкарством та про таємниці свого таланту.
Творчість врятувала від депресії
У вересні 2022 року у родині Марини Шинкаренко, яка мешкає у Корделівці, сталося велике горе — на війні загинув батько, Віталій Шинкаренко. Чорна бездна смутку та печалі поглинула родину.
— Було дуже важко, — пригадує Марина Шинкаренко. — Куди не подивишся, усе зроблене руками тата, він скрізь і його вже немає. Щодня ми ходили на кладовище, щодня сльози, розпач. Коли я відчула, що провалююся у глибоку депресію, звернулася до фахівців, але ні психолог, ні психотерапевт не допомогли. Тоді я вирішила, що потрібно брати себе в руки і рятуватися. І моїм порятунком стала творчість.
Марина Шинкаренко працевлаштувалася за фахом — хореографом у сільський будинок культури, а згодом, ще й керівником самодіяльного об’єднання прикладного мистецтва у Центр культури і дозвілля. Максимально завантажувала себе роботою і творчістю.
Спочатку почала робити дерева з колосся. Цьому навчив її колись дідусь Василь. Техніка схожа на дідухи, але трішки відрізняється. Потім взялася і за дідухи, які потрібно було виготовляти по роботі. З’явилося і ще одне захоплення — писанкарство. Здається, за що б не взялася ця талановита дівчина, усе в неї виходить якнайкраще.
Писанкарка-самоучка
Як зізнається Марина, у неї була мрія: познайомитися із поважною писанкаркою, що знає усі таємниці писанкарства та зможе ними із нею поділитися. Але відшукати автентичну майстриню-писанкарку дівчині не вдалося. Тому у нагоді став інтернет.
Дівчина годинами передивлялася майстер-класи, шукала свою техніку, знайомилася із символами писанок і «набивала руку».
— У перший рік я зіпсувала з тридцять яєць, — посміхається юна писанкарка. — Зіпсувала усі яйця, які були вдома, але й кілька писанок вийшли вдалими. Звичайно, рука ще тремтіла. Десь і лінія була не рівною, і були якісь недоліки, але то були мої найкращі, найперші та найпам’ятніші писанки. Для того, щоб писати писанку не потрібно бути великим художником, мені писанкарство більше схоже на креслення.
Свою майстерність Марина Шинкаренко продовжує удосконалювати. Найбільше їй подобаються Буковинські писанки. На них багато штриховки, малюнків. Працює виключно на «видутих» яйцях (порожній шкаралупі).
Кожна писанка має свою історію і значення
Щороку перед паскою Марина Шинкаренко бере у руки писачок та починає писати писанки. Кожна писанка — це маленький витвір мистецтва, вона не лише приваблює своєю красою, а й має свій зміст.
— Кожна писанка пишеться на удачу, на здоров’я, на щастя. Для хлопців, чоловіків найчастіше пишуть дубовий листок — це символ сили, здоров’я. Для жінок — це родинне дерево, квіточки. Від того, кому пишеш писанку, залежить те, що на ній буде зображено, — розповідає писанкарка. — На одну писанку я витрачаю одну годину. Пишу писанки не лише для себе, а й щоб подарувати друзям, рідним.
Марина Шинкаренко не тільки сама вчиться писанкарству, а й проводить майстер-класи для колег, дітей, які хочуть навчитися писанкарству.
— Мене дуже тішило, коли на майстер-клас приходять діти. Якось прийшли хлопці. Здавалося, б це не для них, але вони з таким ентузіазмом і терпінням розписували свої перші писанки, аж серце раділо, що наші традиції зберігаються і молоді українці, як і їхні бабусі та прабабусі, знаходять відраду для душі у писанкарстві, — ділиться роздумами дівчина.
Писанкарство живе і розвивається, стаючи потужним символом культурного опору та генетичним кодом українців, особливо в умовах війни. Воно функціонує як арт-терапія (писанкотерапія), допомагаючи долати стрес, втрати та зберігати зв’язок із корінням. Давня традиція трансформується, перетворюючись на цілорічне мистецтво та оберіг.