Сири, що експортувалися до Європи і про технології виготовлення яких було видано окрему книжку.
Ці факти стосуються … села Зозулинці, що у Самгородоцькій громаді! Не знали?! Тоді – читайте далі.
Наприкінці ХІХ століття у селі Зозулинці було одне з найбільш успішних аграрних господарств Київської губернії. Тут у 1883 році була відкрита перша у Російській імперії жіноча практична школа сільського господарства і домогосподарства, в якій навчалась 51 вихованка, з яких 49 були стипендіатами держави.
Як згадують тогочасні джерела, у нічим непримітному селі Зозулинці Київської губернії існував панський маєток «Зозулинці Червонні». Своїм ім’ям він завдячує вдові генерал-майора Гриньова Ганні Іванівні, в дівоцтві Червонної. Проте, загальноімперської слави маєток зазнав завдяки доньці генеральші, теж генеральської вдови, Марії Маріуци. Які саме міркування рухали ще молодою генеральською вдовою невідомо, але в далекому 1883 році на власний кошт вона заснувала першу в Російській імперії жіночу практичну школу сільського господарства і домогосподарства. Такий собі коледж для підготовки керуючих поміщицькими садибами.
Звісно, матеріальною базою закладу слугував маєток матері майже з 1,5 тисячами десятин землі. У 1888 році успішний заклад взяло під свою опіку Міністерство землеробства та державного майна і виділило для перспективної справи грошову щорічну підтримку 1200 рублів. Перший набір учениць складався з 10 дівчат. Три помічниці Марії Миколаївни вели викладання домоводства, тваринництва і молочного господарства, городництва, бджільництва і розведення риби. Загальний курс навчання тривав два роки, а ті з дівчат, які мали бажання поглиблено вивчати якусь окрему галузь, практикували і навчалися ще два роки. Заклад мав неабиякий успіх, за його випускницями місцеві можновладці та поміщики стояли у черзі. Вже через п’ятнадцять років з моменту заснування щорічна дотація від держави збільшилася до трьох тисяч рублів, а своєкоштні учениці платили від 40 до 60 рублів на рік в залежності від спеціалізації.
Цікавий факт стосовно соціального походження учениць наводить у своєму дослідженні відомий краєзнавець Павло Мельник. У 1898 році в школі навчалась 51 вихованка, з них лише шість дівчат із дворян, одна із духовенства, 15 міщанок, 24 селянки і п’ятеро із різночинців. Але найбільший подив сучасника, мабуть, викличе те, що з півсотні «студенток» тільки двоє платило за навчання зі своїх коштів, всі інші були стипендіатами держави. Мабуть, не так вже й погано оцінювало самодержавство освітні пріоритети.
А повчитись у закладі Марії Миколаївни було чому. До навчання і виховання, крім господарки, долучались три старшинниці (по сучасному – майстри виробничого навчання) і ще шість помічниць, а також економка, скотар, пасічник, кухар. Із Голландії виписали спеціальне обладнання для виробництва твердих сирів. Авторитет цієї продукції був відомий по всій імперії та за її межами, а Марія Маріуц-Гриньова навіть видала у Києві у 1893 році посібник «Приготовление эдемского или красного голландского сыра». Власна ферма налічувала 48 високопродуктивних корів (фрейбургської породи), 15 свиней, 30 овець, 130 коней рисисто-тяглових порід, пташник на 600 голів птиці. Крім цього для повноцінного навчання діяла пасіка на 100 вуликів різних систем, ще 50 десятин займали ставки із племінними сажівками для розведення малька риби, 16 десятин фруктового саду та навчальні ділянки з городиною.
Можливо, сьогодні ця інформація сприймається як буденна, але наприкінці позаминулого століття це було унікальне явище суспільного життя імперії. Прізвище пані Маріуц-Гриньової навіть потрапило на сторінки відомого енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона під рубрикою феміністичний рух. Не кожна жінка могла взяти на себе сміливість навчати суто чоловічій на той час професії управителів маєтків дівчат та ще й із різних верств населення.
Значної шкоди навчальному закладу завдала пожежа, що сталась у маєтку 5 травня 1899 року, але вона ні в яке порівняння не йшла з тією руйнацією, що спричинили події 1917 та наступних років. У 1920 році Марія Миколаївна була позбавлена 1237 десятин землі, яку поділили між селянами, сад передали в оренду громаді села, а в панському приміщенні ще деякий час існував притулок для дітей-сиріт пролетарського походження. У 1924-27 роках діяло скотарсько-молочарське колективне товариство, яке використовувало голландське обладнання та чистопородних корів із показового поміщицького господарства та практичної школи. Подальша суцільна колективізація поглинула і ці рештки унікальної сільськогосподарської школи Марії Маріуц-Гриньової.
Наразі на місці колишньої славетної жіночої практичної школи сільського господарства і домогосподарства – лише руїни (на сітлинах).
Менше з тим, мабуть, традиції наукової організації сільськогосподарського виробництва та раціонального господарювання, закладені в маєтку «Зозулинці Червонні», залишили свій слід у жителів села на генетичному рівні. Сьогодні СТОВ «Хлібороб», очолюване заслуженим працівником сільського господарства Миколою Сеніченком, є флагманом галузі не лише на Козятинщині, але й по всій Україні.
