Перший день нового 2026 року розпочався морозом, мерехтінням сніжинок і яскравим зимовим сонцем, яке ніби тихо сходило не лише над містом, а й над серцями людей. У храмі святих апостолів Петра і Павла у Хмільнику цього дня відбулося перше богослужіння року — світле, урочисте і водночас дуже особливе.
Сонячні промені, що пробивалися крізь вікна храму, лягали просто в центр святині. Вони ніби збирали навколо себе тишу, молитву і людські думки. У цей момент здавалося, що світло не просто освітлює простір, а торкається кожного, хто прийшов сюди з болем, надією чи вдячністю.
Під час проповіді отець Іван Пукас говорив про сенс початку року — не як календарної дати, а як внутрішнього рішення.
«Ми вступаємо в новий рік із різним тягарем у серці, — звернувся він до вірян, — але, якщо почнемо його з молитви, з покаяння і вдячності, тоді Бог випрямляє наші дороги».
Священник наголосив, що сьогодні часто бачимо переповнені магазини, черги, поспіх.
«На жаль, у нашому житті в пріоритеті нерідко стає не молитва, а олів’є й шампанське. Однак, Бог не дивиться на святкові столи — Він дивиться в серце. І саме серце має бути готове до нового року», — сказав отець Іван.
Він підкреслив, що Бог є справедливим Суддею, але водночас — Милосердним Отцем.
«Бог бачить усе: і нашу втому, і наші страхи, і наші гріхи. Але Він завжди чекає, щоб ми прийшли до Нього не зі страху, а з довірою».
Під час служби громада спільно молилася за Україну, за наших воїнів, за тих, хто сьогодні на фронті, у полоні чи вже відійшов у вічність. Ці молитви звучали особливо щиро, з великою повагою та вдячністю.
Після богослужіння отець Іван привітав усіх із Новим роком, побажав миру, духовної сили й Божої опіки в кожному дні.
Для мене, як журналістки, цей ранок був не лише робочим. Сьогодні я стояла у храмі не з блокнотом і диктофоном, а з молитвою. Була на сповіді й причасті. І саме тому кожне слово, кожен промінь світла, кожне слово цього богослужіння відчувається інакше — глибше, щиріше, по-справжньому. Цей текст народився не з обов’язку, а з пережитого. З того моменту, коли ти не просто спостерігаєш, а є частиною спільної молитви, частиною живої віри, з якої починається новий рік.
Отець Іван влучно підкреслив сьогодні, що новий рік не починається з феєрверків. Він починається з тиші та спокою всередині. З чесного погляду на себе самого, на свої вчинки, слова, гріхи… З молитви, яка очищає й дає силу жити далі — попри війну, втому, вигорання, зневіру і втрати.
І, можливо, саме так — зі світла, що заходить у храм крізь вікна, і зі світла, яке людина впускає у власне серце і має починатися справжній новий рік.
Ольга Франчук