Село Пиків, яке раніше відносилося до Калинівської, а нині — до Іванівської територіальної громади — одне з найстаріших поселень, яке має багату історію та чимало досі нерозгаданих таємниць. Із XVIII століття Пиків подається як містечко, яке в царській Росії було центром волості, а в радянські часи — райцентром.
Саме у Пикові 8 березня 1761 року (рівно 365 років тому!) в родовому маєтку народився відомий письменник Ян Потоцький, а також проживав український класик Михайло Коцюбинський.
Багатий Пиків і на архітектурні пам’ятки. Одна із них — костел Пресвятої Трійці. Про історію костелу читачам Хмільник.онлайн розповіла бібліограф-краєзнавець Калинівської книгозбірні Марія Катічева.
— Так склалося життя, що після восьмого класу я продовжила навчання у Пикові. Ми вивчали історію, літературу, але ніхто ніколи нам не розповідав про ті дивовижні будівлі, які залишилися на території села, про багату та захоплюючу історію Пикова. Лише коли я почала працювати у бібліотеці, я дізналась багато цікавих та нових для себе фактів про ті місця, де проходила моя юність, — каже Марія Катічева.
Мурований костел, який до цього часу зберігся у центрі Старого Пикова, збудували у 1774 році коштом Антонія та Зофії Любомирських. Храм мав чотири вівтарі у вигляді фресок на стінах з образами, намальованими на полотні. Головний вівтар містив образ Матері Божої Ченстоховської, оздоблений та коронований. Мурована дзвіниця, розміщена в мурованій огорожі прикостельного цвинтаря, містила три дзвони.
Наприкінці 50-х років ХІХ століття парафія у Пикові нараховувала понад 2300 вірян та вже мала муровану каплицю у Лемешівці. 1859 року пиківський храм було відреставровано з пожертв парафіян. У другій половині 70-х — 90-х роках ХІХ століття до понад трьох тисяч парафіян у містечку та понад двох десятках сусідніх сіл обслуговував адміністратор о. Владислав Коцеєвський, додались каплиці в Нападівці, яка потім вже не згадується.
— Старожили розповідають, що від костелу до замчища були побудовані підземні ходи. У книжці «Історія села Пиків» розповідається про те, що підземні ходи проходили під річкою Снивода і виходили в Новопиківському лісі. Коли на початку ХХ століття розчищали площу для будівництва будинку культури, а це була територія замчища, в один із ходів провалився гусеничний трактор, а прохід далі був перекритий міцними дубовими дверима. Кажуть, що ще багато підземних ходів не відкрито й вони приховують свої секрети, — продовжує співрозмовниця.
У 30-х роках ХХ століття костел у Пикові радянська влада зачинила. Проте під час Другої світової війни він знову запрацював і був чинним, принаймні, до 1947 року (тоді тут було дві сотні вірян). В часи радянського союзу в костелі розташовувався склад, про що свідчать серп і молот на воротах при вході на територію храму.
У 1991 році суттєво зруйновану будівлю колишнього римсько-католицького храму віддали вірянам. Проте здійснити ремонт святині невеличка місцева громада римо-католиків не спроможна, тому костел досі стоїть руїною. Зберігся у порівняно непоганому стані.
Пиків — це не просто населений пункт на мапі громади. Це місце, де під шаром часу зберігаються історії про велич, віру, забуття і надію. Руїни костелу Пресвятої Трійці мовчки нагадують про століття духовного життя, про меценатів і парафіян, про війни й заборони, які не змогли стерти пам’ять. А легенди про підземні ходи лише підсилюють відчуття, що Пиків і досі не розкрив усіх своїх таємниць.
Можливо, саме зараз настав час по-новому поглянути на його спадщину — не як на залишки минулого, а як на частину живої історії, яка формує обличчя громади й потребує збереження для майбутніх поколінь.