З нагоди величного свята Вознесіння Господнього пропонуємо пригадати історію храму Вознесіння, який існував у Козятині з 1895 до 1964 року.
Чи знали ви, що цей храм було зведено на кошти місцевих залізничників? Церква розташовувалась неподалік вокзалу, щоб віряни могли без перешкод виконувати духовні потреби. У «Ілюстрованому путівнику по Південно-Західним залізничним дорогам» за 1899 рік зазначено:
“Залізнична колонія в Козятині складається з 5 тисяч осіб. Найближча церква знаходиться у містечку Козятині за 3 версти від станції. Службовці досить часто в непогоду позбавлені можливості задовольняти свої духовно-релігійні потреби. Це спонукало до будівництва власної церкви.”
Церкву освятили 25 серпня 1895 року високопреосвященним Іоанікієм, митрополитом Київським і Галицьким. Цьогоріч минає 130 років від цієї події.
Першим священником став Нестор Шараєвський (1865–1929), що згодом став архієпископом і тепер відомий як активний діяч Української Автокефальної Православної Церкви, член Центральної Ради, проповідник та перекладач.
Як розповідає директорка Козятинського музею історії Лілія Макаревич:
“Шараєвський був фундатором української церкви, перекладачем богослужбових книг, відданим служінню, і залишив помітний слід в історії Козятина та України. Саме з нагоди його 160-річчя та свята Вознесіння Господа Христа ми розповідаємо цю історію.”
Серед духовенства Вознесенського храму у Козятині варто згадати також Павла Ципріановича (1860–1937), який починав як диякон, а згодом став архієпископом. Він був високоосвіченим випускником Київської духовної академії та одним із найшанованіших діячів УАПЦ, але переслідуваний радянською владою і страчений у 1937 році.
Згодом священником храму став Павло Мартинюк, який разом із громадою намагався відновити церковне життя навіть під час переслідувань.
Після закриття храму в 1930-х роках його перетворили на Будинок піонерів, а в період нацистської окупації там дозволили богослужіння.
У 1964 році святиню було знесено для розширення території лікарні. Довгий час на місці храму залишався фонтан, який пізніше демонтували.
“Ми щиро дякуємо всім, хто допоміг зберегти пам’ять про цю церкву – зокрема родині Приходьків, почесному громадянину Козятина Олександру Бойко (світла йому пам’ять) та Ніні Григорівні Швед,” – додає Лілія Макаревич.