До рідної домівки назавжди повернувся самгородоцький Герой — Микола Володимирович Скоропад. Майже два роки рідні жили між молитвою і тишею, між надією та болем. На жаль, диво не сталося — Захисник повернувся додому на щиті.
З самого ранку жителі Самгородоцької громади та навколишніх сіл вишикувалися вздовж доріг, утворивши живий коридор шани. Люди різного віку з державними прапорами й квітами, перев’язаними чорними стрічками, схиляли голови в мовчазній молитві. Біль і скорбота об’єднали громаду, адже втрата кожного воїна — це незагойна рана для всього краю.
Микола Володимирович Скоропад народився 6 листопада 1979 року в селі Лозівка у багатодітній родині Юлії Іванівни Скоропад. Дитячі та юнацькі роки провів у рідному селі, навчався у Самгородоцькій середній школі, яку закінчив у 1996 році. Після школи вступив до Новогребельського професійно-технічного училища, де здобув фах комбайнера-тракториста.
Трудовий шлях розпочав трактористом у САТ «Самгородоцький», згодом працював у СФГ «Лоза». У 2001 році одружився. Разом із дружиною Анною виховували шестеро дітей — Анатолія, Віктора, Сніжану, Іванну, Яну та Єву. Сини Миколи Скоропада також стали на захист України, обравши військову службу.
Після початку повномасштабного вторгнення, 12 липня 2023 року, Микола Володимирович добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив у складі 21-ї окремої механізованої бригади, боронив Україну на Донецькому напрямку.
Солдат, кулеметник 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу 3-ї стрілецької роти військової частини А4038, Микола Скоропад загинув 14 грудня 2023 року внаслідок бойового ураження поблизу населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області. Весь цей час він вважався зниклим безвісти. Рідні до останнього вірили й чекали.
Йому назавжди — 44.
Прощання із Захисником відбулося в селі Лозівка. Дорогу від дому до храму Святих апостолів Петра і Павла встелили квітами. Заупокійне богослужіння очолив священник Вінницько-Тульчинської єпархії ПЦУ Віктор Воронко у співслужінні з військовим капеланом.
На кладовищі села Лозівка пройшов мітинг-реквієм, під час якого слова співчуття родині висловили представники громади, закладів освіти та господарств. Героя поховали з усіма військовими почестями: прозвучав Гімн України, військовий салют, а матері Захисника вручили Державний Прапор України.
Миколу Скоропада запам’ятають не лише як мужнього воїна, а й як працьовитого господаря та люблячого сім’янина. Він повернувся не лише до рідної землі — він назавжди залишився в пам’яті громади та в історії України.
Вічна слава Герою.
