У 1905 році, поміщиця Струкова передала в дар сільськогосподарській школі свої землі на території села Махаринці (Козятинська громада) — нині місцевість відома як станція Планова. Цей факт, що перегукується з важливими сторінками освітньої та політичної історії краю, нещодавно у соціальних мережах нагадала директорка Музею історії міста Козятин Лілія Макаревич.
«Ці землі колись стали осередком знань і розвитку. Тут діяла сільськогосподарська школа, яка згодом перетворилася на агротехнікум, потім — на планово-економічний, а пізніше — на м’ясо-молочний технікум, нині відомий як Вінницький технологічно-промисловий коледж», — зазначила історикиня.
Саме в цих стінах із 1914 року навчався Петро Чечель — уродженець села Вільня на Житомирщині, майбутній член Центральної Ради. Мирному навчанню агронома завадила Перша світова війна: Чечель вступив до Житомирської школи прапорщиків, після чого воював на Південно-Західному фронті.
У 1917 році він був делегований до Першого Всеукраїнського військового з’їзду й став членом Центральної Ради. Того ж року Петро Чечель одружився з мешканкою села Сестринівка Антоніною Федорук — донькою старшини Козятинської волості.
«Історія Петра Чечеля — це історія покоління українських інтелігентів, які прагнули незалежності, освіти й гідного життя для свого народу. Його доля — символ незламності духу», — додає Лілія Макаревич.
Після участі в політичних подіях Чечель повернувся до навчання, склав випускні іспити у Волосько-Махаринецькій школі в 1919 році, працював агрономом і службовцем. Та вже у 1930-х роках був заарештований радянською владою як «український самостійник» і засуджений до 10 років ув’язнення. Повторний арешт відбувся у 1946 році. Петро Чечель помер у тюрмі в Карагандинській області у 1951 році.
Його ім’я було реабілітовано двічі — вперше у 1965 році, вдруге — у 1991-му.
«Сьогодні ми згадуємо не лише про дар Струкової чи давню школу, а й про людей, які тут навчалися, вірили в Україну й залишили слід у її історії», — підсумовує директорка Музею.
