Повернення з війни — це не лише демобілізація, а тривалий шлях адаптації, який у громадах часто виявляється складнішим, ніж очікували самі ветерани.
Масштабне соціологічне дослідження, проведене на Вінниччині, показало відчутний розрив між задекларованою ветеранською політикою та реальними потребами тих, хто повернувся з фронту, а також родин загиблих Захисників і Захисниць.
Результати дослідження презентували після кількох місяців роботи команди ГО «Соціальний центр Вінниччини» спільно з експертами Освітньої академії UAdvise. У межах роботи відбулися фокус-групи в громадах і онлайн-опитування — загалом проаналізовано 1553 валідні анкети.
Хто взяв участь у дослідженні
Портрет респондентів свідчить: значна частина ветеранської спільноти перебуває лише на початку повернення до цивільного життя. Понад 73% учасників — чоловіки, майже 26% — жінки, серед яких чимало членів родин військових і загиблих. Найчисельніша вікова група — 31–40 років. Майже половина опитаних отримала ветеранський статус у 2023–2024 роках.
Інклюзивність: між деклараціями та реальністю
Близько 28% респондентів мають інвалідність, однак доступність сервісів у громадах залишається переважно формальною. Середня оцінка інклюзивності становить лише 2,7 бала з 5, а близько 15% опитаних зазначили, що більшість послуг для них фактично недоступні.
Найпоширеніші проблеми — громадський транспорт, непристосовані тротуари й будівлі, пандуси «для галочки», відсутність навігації та супроводу. Дослідники наголошують: інклюзивність — це не тільки про інфраструктуру, а передусім про ставлення, повагу й готовність громади приймати людину.
Робота як ключ до відновлення
У питанні працевлаштування ветерани чітко окреслили пріоритети: рівень заробітної плати, зручний графік та фізичну доступність робочого місця. Водночас лише 17% респондентів повідомили, що їхні робочі місця адаптовані до особливих потреб, що яскраво демонструє розрив між заявами та реальними умовами.
Що почули у фокус-групах
Під час обговорень ветерани та члени їхніх родин говорили відверто: допомога часто існує лише на папері, а шлях до неї є складним і виснажливим. Психологічна підтримка досі супроводжується стигмою, тоді як найбільш ефективними називають групові формати та підхід «рівний — рівному».
Головний висновок дослідження — проблема не у відсутності послуг, а в їхній реальній доступності та відповідності потребам конкретної людини.
Автори наголошують: отримані дані мають стати практичною основою для рішень у громадах — від зміни підходів до локальної політики підтримки ветеранів та їхніх родин.
Дослідження проведено в межах проєкту «Навчальна програма: Оператори дронів у сільському господарстві», реалізованого ГО «Соціальний центр Вінниччини» за підтримки Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів України та за співфінансування Фонду «Аскольд і Дір», адміністрованого ІСАР «Єднання».
