У Козятині вперше відбулася мирна акція на підтримку родин військовополонених та безвісти зниклих Захисників. На центральній площі міста зібралися ті, чиї серця щодня стискає тиша — тиша, що замінила голос рідних, які пішли на війну і не повернулися. Родини з портретами, плакатами та болем у серці вийшли, аби вкотре нагадати: відсутність зв’язку — не вирок. Це заклик до пошуку і дії.
Серед написів, які тримали в руках учасники акції:
“Він не зник — він просто ще не повернувся”,
“Я чекаю на тебе, тату”,
“Моя мрія — побачити тебе”,
“Віримо. Любимо. Чекаємо. Повернись”.
Ці слова — як крик душі, що не дозволяє зневіритися.
Ініціатива знизу — біль спільний
Ідея провести таку акцію саме в Козятині належить місцевій жительці Тетяні Гуменюк, яка вже понад два роки шукає свого чоловіка. Вона разом із іншими родинами неодноразово брала участь у подібних акціях в інших містах, та цього разу вирішила: пора говорити й тут — на нашій, рідній землі.
— “Мій чоловік зник 15 січня 2023 року. І відтоді — жодного дзвінка, жодної звістки. Це не просто дата. Це — прірва. Ми не маємо права мовчати. Я говоритиму за нього і за тих, хто не може зараз говорити сам”, — звернулася до присутніх пані Тетяна.
Підтримати учасників акції прийшли представники місцевої влади, долучилися автомобілісти та мотоциклісти з патріотичною символікою, влаштувавши проїзд із сиренами.
Звучали виступи родичів зниклих — кожна історія болюча, але всі об’єднані одним: нестерпною невідомістю і бажанням відновити справедливість.
Щотижневі акції — поки не повернуться всі
Учасники вирішили зробити такі акції регулярними. Формат може змінюватися, але незмінним залишиться головне гасло:
“Ми не дамо забути наших рідних”.
Планується також публічно оголошувати імена полонених та безвісти зниклих Захисників із Козятинщини, аби кожен мешканець знав, за кого варто молитися, кого чекати й за кого боротися словом і правдою.
