А ви любите слухати духовий оркестр? Коли ноги самі пускаються у танок, а серце вистукує в ритм барабану? На жаль, сьогодні духовий оркестр велика рідкість. Більшість молоді обирають для себе сучасні, «модні» музичні інструменти, а духові інструменти відходять в історію.
Про часи процвітання духових ансамблів спеціально для Хмільник.онлайн розповів калинівський маестро Іван Стаднік, за плечима якого понад 60 років опіки та керівництва духовими колективами Калинівського району.
«Мій теперішній колектив — це зразковий дитячий ансамбль «Юність», який діє у Павлівці. На жаль, багато дітей закінчили школу і пороз’їжджалися, хтось виїхав з України, тому оновити колектив, набрати новий склад дуже важко. Тому моя мрія — це випустити ще одну групу дітей, а тоді вже можна й на пенсію», — посміхається керівник колективу Іван Стаднік.
Свій перший духовий ансамбль Іван Стаднік очолив у 1972 році. Музикант-самоучка, який до цього вже встиг попрацювати у Казахстані, спробувати свої сили у духовому ансамблі в Києві, погодився на пропозицію голови колгоспу села Черепашинці Власа Поліщука та почав створювати колектив у рідному селі.
«Влас Олексійович дуже любив духову музику, бо він погодився на всі мої вимоги. Мені дали значну суму і я відправився по інструменти аж у Ленінград. А коли інструменти були закуплені — почав набирати колектив. Двадцять п’ять новоспечених музикантів, у тому числі й сам голова, ходили на репетиції. Невдовзі Влас Олексійович залишив музичну науку, а решта — освоїли свої інструменти. Так трапилося, що невдовзі голова захворів і помер. І створений ним ансамбль грав на його похоронах. Ми йшли за похоронною процесією від Черепашинець аж до Корделівки», — розповідає Іван Стаднік.
Наступним місцем роботи Івана Стадніка став будинок культури Калинівського машинобудівного заводу. Працював із двома віковими групами: дитячою і дорослою. Навчав музики калинівчан і сам навчався у Тульчинському культпросвітньому училищі.
«З дітьми було легше працювати. У сімдесят четвертому році я возив тридцять хлопчаків у Крим на море. Там ми поєднували репетиції та відпочинок. Кожному купив біленьку панаму. Дозволяв купатися по шість чоловік. Тільки сиджу і рахую скільки моїх панамок у морі, — пригадує співрозмовник. — А з дорослими довелося спочатку завойовувати авторитет. Пів року пройшло перш ніж вони почали мене сприймати як керівника колективу».
А вдома були концерти, участь у міських та районних заходах. Свої перші знання у музиці у Івана Стадніка отримали Володимир та Анатолій Гуменчуки, Віктор Федун, Віктор Кулаков, Сергій Симошко, які згодом пов’язали своє життя з творчістю.
Окрім колективу машинобудівного заводу Іван Стаднік очолив колектив районного будинку культури, поєднував роботу в сільських закладах культури, де також з його легкої руки діяли духові колективи. На той час духові ансамблі діяли в Глинську, Бережанах (Комунарівці), Котюжинцях і найоригінальніший був колектив швейної фабрики «Подолянка», учасницями якого були жінки. Правда, проіснував він зовсім мало.
І крайнім дітищем маестро став дитячий зразковий духовий ансамбль «Юність», який діє у Павлівці. Із цим колективом Іван Стаднік виступав на різних сценах і навіть двічі побував у Польщі, де колектив давав концерти, виступав на стадіонах, у костелі.
«Зараз інтерес до духових інструментів, на жаль, пропав. Хоча духові інструменти допомагають розвинути легені й корисні для організму людини. Але набрати колектив важко. До кожного інструмента підбираю музиканта індивідуально. Для одного потрібно, щоб артист мав гарний слух, для іншого — досить відчуття ритму, — ділиться секретами майстерності Іван Стаднік. — Але маю надію, що духова музика житиме на нашій калинівській землі».
