Козятин… Сьогодні його назва для більшості асоціюється із залізничним вузлом, вокзалом, спокійними вуличками та теплими людьми. Але колись він мав ще одну горду ознаку — місто фонтанів.
«Так, у різні десятиліття ХХ століття в Козятині діяло щонайменше сім фонтанів, кожен зі своєю історією та атмосферою», — розповідає історикиня, краєзнавиця Зоя Вільчинська.
Початок водограїв: довоєнні фонтани
Історія фонтанного мистецтва в Козятині починається ще в 1930-х роках. За спогадами старожилів, перші водограї з’явилися на території сучасної школи №2 — біля Вознесенської церкви, та на вулиці Васьковського, у сквері поряд із колишнім залізничним училищем.
«Ці фонтани стали справжньою окрасою довоєнного міста. Але, на жаль, час і війна були безжальними до цих перших архітектурних перлин», — зазначає пані Зоя.
Фонтан біля школи №2 існував до знесення Вознесенської церкви у 1964 році, інший — на місці нинішнього вокзалу — не пережив Другу світову війну.
Післявоєнне відродження: фонтани 50-х
Післявоєнні роки подарували Козятину нове фонтанне дихання. У 1954 році у Пушкінському сквері було споруджено фонтан, який вже у 1956-му довелося ремонтувати.
«У ті роки фонтан був не просто архітектурним елементом — він оживляв простір, був символом відновлення та життєвої енергії», — говорить історикиня.
У 50-х роках водограй з’явився і в парку залізничників — місці масових гулянь та святкувань. Тут особливо людно було у дні професійного свята залізничників.
Кульмінація епохи: підготовка до Фестивалю молоді
«Кульмінацією фонтанної епохи стали 1957 рік і підготовка до Всесвітнього фестивалю молоді у Москві. Козятин, як одна з вузлових станцій, готувався до зустрічі іноземців», — пригадує Зоя Вільчинська.
Тоді у місті з’явилися два нових фонтани зі скульптурним оздобленням — «Юні натуралісти» та «Маленькі пустуни». Вони прикрасили привокзальну площу та сквер, і стали справжнім предметом гордості городян.
Занепад і забуття: 60–70-ті роки
З другої половини 1960-х років більшість фонтанів занепала. Вони або перестали функціонувати, або були знесені.
«Єдиним винятком став фонтан з пінгвінами на території залізничного училища. За архітектурою — новаторський, із металевими скульптурами. Але навіть його не вберегли», — з жалем каже історикиня.
Нереалізована мрія: парк з каскадним фонтаном
У 1989 році планувалося створити масштабний парковий комплекс у районі Водокачки з літнім театром, зоокуточком, колесом огляду і — величним каскадним фонтаном. Орієнтовна вартість — 500 тисяч радянських рублів.
«Цей парк мав би стати не лише зоною відпочинку, а й серцем міста. Але мрія залишилась на папері», — підкреслює Зоя Вільчинська.
Нове століття — нові надії
Сьогодні фонтанне мистецтво знову повертається. Сучасні водограї прикрашають Київ, Вінницю, інші міста. У Козятині ж — перші паростки відродження: 17 років тому у Пушкінському сквері з’явився фонтанчик, який відтоді працював декілька днів у 2023 році і… знову замовк і тепер стоїть сумним нагадуванням колишніх надій.
«Кожен фонтан — це не просто архітектурна форма, це настрій, історія, ідентичність. Кожен був місцем зустрічей, натхнення, простором для родинного чи романтичного відпочинку. А головне — символом краси й життя», — підсумовує Зоя Вільчинська.
Можливо, колись у Козятині знову задзвенить вода — у нових фонтанах, збудованих у майбутньому з любові до свого міста. І тоді давня назва «місто семи фонтанів» оживе у новому звучанні — як символ памʼяті, естетики й надії.
На пероні залізничного вокзалу біля фонтану
