5 травня минає рік з моменту, коли захищаючи Україну, загинув сержант Сергій Юрійович Куценко — командир 1-го піхотного відділення 2-го взводу 1-ї піхотної роти військової частини А4984.
Сергій народився 29 серпня 1978 року в Козятині. Навчався у школі №5, згодом здобув фах у місцевому залізничному училищі. Проходив строкову службу у Кам’янець-Подільському, у понтонних військах. Після армії працював на залізниці — у Козятині та Києві.
У дитинстві Сергій вирізнявся активністю, допитливістю та технічною цікавістю. Любив футбол, захоплювався ремонтом техніки. Зростав у дружній родині разом зі старшою сестрою та молодшим братом. Усі домашні обов’язки діти виконували разом, що формувало в них почуття відповідальності та взаємопідтримки. Ці цінності Сергій передав і своїм дітям.
Був уважним чоловіком і батьком — не лише виховував, а й товаришував із синами. Завжди залучав їх до спільних справ, навчав допомагати один одному та мамі. Був авторитетом у родині, але водночас — другом і підтримкою.
23 лютого 2023 року Сергій добровільно відмовився від броні та був мобілізований. Перебуваючи на фронті, постійно підтримував зв’язок з рідними. Останній дзвінок додому здійснив 3 травня 2024 року. Його останні слова до дружини були: «Бережіть себе. Я тебе люблю».
5 травня 2024 року Сергій зник безвісти під час бою поблизу села Новомихайлівка, Покровського району Донецької області. Лише через вісім місяців його тіло було повернуто додому.
Молодший брат Сергія нині також проходить службу в ЗСУ, був поранений. Вся родина Куценків — приклад стійкості, мужності й гідності.
Сергій Юрійович Куценко — один із тих, хто свідомо став на захист України. Вічна йому пам’ять. Слава Герою.