У Хмільницькому історичному музеї відкрили нову експозиційну залу — «Битва за життя: російсько-українська війна».
Це не просто кімната з речами, як ви могли б подумати. Там війна говорить мовою експонатів. Там — біль, гордість і пам’ять.
Всі представлені речі справжні, не муляжі. Вони пройшли війну і лише потім потрапили в музей. Дивлячись на ці речі, ти розумієш: історія твориться прямо зараз, і саме ми її учасники.
Цей проєкт став можливим завдяки конкурсу соціальних ініціатив від Благодійного фонду «МХП-Громаді» «Час діяти, Україно» та підтримці небайдужих людей і організацій. Але найцінніше — це перемога пам’яті над забуттям.
Працівники музею не втомлюються щиро дякувати всім, хто долучився, хто допоміг, хто передавав експонати. Бо саме завдяки таким людям у Хмільнику тепер є місце, де можна відчути, наскільки дорого нам дається свобода.
Також, історичний музей запрошує кожного відвідати цю залу. Дати собі кілька хвилин тиші й подумати про наших Захисників. Про тих, хто ще воює, про тих, хто у полоні, і про тих, кого вже немає з нами…
Директорка музею Наталія Пацанівська зізнається, що відкриття цієї зали — це її давня мрія, яка сьогодні стала реальністю:
«Я пишаюся, що ми змогли втілити цю ідею. Для мене було дуже важливо створити простір, який би говорив із людьми мовою правди — про війну, яка триває, про біль, який торкнувся кожного з нас. Це наше сьогодення, і ми не маємо права ні забути, ні пробачити. Ми повинні пам’ятати і розповідати про це підростаючому поколінню та всім, хто сюди приходить. Бо саме з пам’яті народжується сила, яка допомагає вистояти і перемогти».
Від себе додам:
Колектив Хмільницького історичного музею — це чудова команда, яка завжди займатиме особливе місце у моєму серці.
Це люди, які не просто працюють «для галочки». Вони живуть своєю справою, віддаючи їй серце і душу. Добрі, щирі, неймовірно віддані — саме такі люди стоять за кожною експозицією, за кожною виставкою, за кожним новим проєктом. Вони завжди намагаються зробити так, щоб у музеї було затишно і цікаво, щоб відвідувачі відчували гарні емоції, щоб кожен, хто сюди прийшов, захотів повернутися знову і знову.
Особлива шана в цьому музеї — військовим. Тут їх зустрічають як рідних, бо для колективу захисники — не просто відвідувачі, а люди, завдяки яким ми сьогодні можемо зберігати й примножувати українську історію. Їхні розповіді тут звучать глибше, а їхня присутність сприймається з особливою вдячністю.
Саме така команда й створила нову експозиційну залу, присвячену російсько-українській війні. Вони вклали в неї не лише знання й професіоналізм, а й власні серця, біль і пам’ять. І завдяки цьому новий музейний простір став справжнім місцем сили, вдячності та незламності.
Від щирого серця хочу побажати всьому колективу музею процвітання й невичерпної наснаги. Ви бережете найцінніше — нашу історію, ви робите її живою та зрозумілою для кожного. Хай ваша любов до справи повертається сторицею, хай музей розвивається, збагачується новими експозиціями та стає справжнім осередком пам’яті й гордості для всієї громади. Бо історія — це не просто минуле, це наш фундамент і наше майбутнє.
Ольга Франчук
