Коли почалася велика війна — вони просто взявся за справу. Так у липні 2022 року в селі Семки на Вінниччині народилася «Семичаночка» — жіноча ініціатива, яка вже третій рік готує домашню їжу для українських військових і передає її на фронт.
Сьогодні «Семичаночка» — це спільнота небайдужих жінок, матерів, бабусь, які своєю щоденною працею доводять: тил — це теж фронт.
«Ми просто не могли сидіти»
Засновниця «Семичаночки», Олена Миколаївна Кушнір, згадує початок 2022 року:
— Коли почалася масштабна війна, ми просто не могли сидіти. Хотілося бодай чимось бути корисними. Спочатку плели сітки, бігали до школи, допомагали переселенцям. А потім із однодумцями самі організувалися. Так у липні 2022 року й з’явилася наша група — «Семичаночка».
Назва — невипадкова. Вона і про село Семки, і про жіночу теплоту, і про громаду, яка тримається разом.
— Хотілося, щоб наша громада була відома. Бо тут живуть добрі, співчутливі, чуйні люди. І ми цим пишаємося.
Вареники, голубці і смак дому
За ці роки жінки приготували сотні партій їжі для захисників. Меню у них хороше, смачне, справжнє та домашнє.
— Ми готували багато всього: вареники, бендерики, голубці, кашу з м’ясом, чебуреки, кров’янку, налісники, печиво. Дуже багато домашнього печива. Такого, як удома.
Ця їжа їде на передову через волонтерів або адресно — під конкретні запити підрозділів.
— Запитів менше не стає. Їздять волонтери, ми робимо адресні відправки. Хтось звертається — ми пакуємо, відправляємо. Головне, що воно йде туди, куди треба, і кому треба.
Мрія про реторт пакети і апарат для запаювання їжі, яка «долітає на нуль»
Окрема сторінка історії «Семичаночки» — мрія про запайник реторт пакетів, який дозволяє їжі тривало зберігатися.
— Я давно мріяла про цей апарат. Два роки дивилася, як інші волонтери працюють із реторт-пакетами. Це ж продукція, яка зберігається 10-12 місяців, яку навіть дронами можна скидати на «нуль». Я читала, вчилася, зверталася до людей по допомогу.
І мрія здійснилася.
— Сьогодні в нас уже є цей апарат завдяки Плотиці Івану Івановичу, який зібрав кошти та купив нам його. Ми ще будемо його освоювати, вчитись, дивитися, як правильно. Але він у нас є. І це дуже важливо. Бо тепер зможемо робити ще більше смаколиків для наших захисників.
Жінки, які йдуть пішки заради підтримки фронту
— У нашій «Семичаночці» збираються жінки віком від 47 до 77 років. Переважно з Семок, але не тільки. Є одна жіночка з Качанівки. Вона приходить до нас пішки, а це 10–11 кілометрів. Просто уявіть… Раніше ми збиралися майже щодня. Зараз 2-3 рази на тиждень. Підтримки стало менше. Люди втомилися, але запити не зникають.
«Коли хлопці дякують — це тримає»
— Наша найбільша мотивація — подяки від військових. Справді, це дуже надихає, коли хлопці приходять і дякують. Це дає сили працювати далі.
Є моменти, які болять «Семичаночці» особливо.
— Був воїн, став біля прапора і заплакав. Каже: “Половини вже нема”. Такі речі не забудеш… Це важко, це ранить нас всіх…
«Кожен має працювати на своєму фронті»
— Попри проблеми зі світлом, втому і не великі донати ми не зупиняємось. Адже ми маємо об’єднуватися. Разом усім буде легше. Кожен працює на своєму фронті — хто чим може і як може. Це і є наша сила.
«Семичаночка» — це руки, які ліплять вареники. Жінки, які йдуть пішки десятки кілометрів. Їжа, в якій є дім, тепло і турбота.
У час, коли війна триває вже не перший рік, саме такі ініціативи тримають країну зсередини. Стійко і по-жіночому сильно. Ппоки у селах є такі жінки, які попри все збираються, щоб готувати для фронту, можна бути певними: тил живий і він працює.
Спілкувалася Ольга Франчук