Є місця, куди хочеться повертатися знову і знову. Місця, де минуло дитинство, де кожна стежка щось пам’ятає, де кожен пагорб, кожна вулиця, кожне дерево мають свою історію. Для когось це просто точка на карті, а для когось — цілий всесвіт.
Саме таким місцем для багатьох людей був і залишається Ступник. Невелике, мальовниче село на Хмільниччині, яке сьогодні, на жаль, поступово вимирає… Але попри це — продовжує жити у серцях людей, у спогадах, фотографіях… і навіть у піснях.
Історією, яка по-справжньому зворушує, ексклюзивно для «Хмільник онлайн» поділилася жителька села, вчителька, людина, яка щиро вболіває за долю своєї малої батьківщини, Алла Денисюк.
«Я народилася і все життя живу у Ступнику. Працюю вчителькою в сусідньому селі, бо нашу школу давно закрили… І, чесно кажучи, саме з того моменту село почали вважати неперспективним. Було дуже боляче дивитися, як руйнуються будівлі школи, клубу, як потрохи стихає життя… Тому дуже хотілося зробити хоч щось, аби про Ступник не забули», — розповідає пані Алла.
Саме так і народилася ідея створити у Facebook спільноту «Ступник», де жителі та вихідці із села почали ділитися спогадами, фотографіями, архівними кадрами, відео, історіями, показувати красу свого рідного краю і нагадувати всім: Ступник живе.
Згодом один із підписників групи, Микола Дорош, залишив, здавалося б, простий коментар: відео гарні, але було б ще краще, якби про Ступник звучала власна пісня. І ця думка не просто зачепила, а дала початок чомусь значно більшому.
Тоді ступенчани згадали, що ще у 2021 році, 14 листопада, до села на запрошення місцевого депутата Івана Вращука приїжджали композитор народний артист України Микола Янченко та естрадний співак Михайло Мода. Іван Петрович попросив своїх знайомих артистів допомогти створити пісню про рідне село.
І диво сталося…
«Михайло Мода погодився. А вже у липні 2023 року всі ступенчани були просто шоковані… У мережі зазвучала пісня про наше село. Це були неймовірні емоції. Люди телефонували, писали, пересилали одне одному це відео. Вихідці зі Ступника, які давно живуть в інших містах чи навіть країнах, слухали її і плакали… Бо там усе про нас: про наше село, про наших людей, про наші вулиці, про місця, які зрозуміють лише ті, хто тут народився або бодай раз тут бував», — з теплом згадує пані Алла.
Каже, почути назву рідного села у пісні — це були емоції, які важко передати словами. Ніби хтось узяв спогади цілого покоління і поклав їх на музику.
Та на цьому історія не завершилася. Відтоді у Ступнику народилася ще одна красива традиція — щороку до Дня села створювати нову пісню про свою маленьку батьківщину. Одну з поезій селу подарував Микола Дорош, а музику до неї написала Вероніка Остапчук.
За словами пані Алли, усе це — боротьба за пам’ять, історію та коріння.
«Ми дуже хочемо передати наступним поколінням частинку історії Ступника, наші традиції, нашу любов до цього місця… Бо село, на жаль, вимирає. І тут ми, мабуть, безсилі. Але поки є люди, які пам’ятають, поки звучать наші пісні, поки ми збираємо фотографії, історії, спогади — Ступник житиме», — каже жінка.
І, мабуть, у цьому і є справжня сила маленьких сіл. Їх можуть не позначати великими літерами на картах. Тут можуть закриватися школи, стихати клуби, рідшати людські голоси… Але поки про них співають — вони живі. І Ступник сьогодні звучить. У серцях, у спогадах, у пісні.
Ольга Франчук
