Новий рік у Козятині протягом ХХ століття був не просто календарною датою — він став рідкісним простором радості, де люди могли бодай ненадовго відволіктися від складної реальності, війни, післявоєнних труднощів і суворих правил епохи.
Після Другої світової війни головну міську ялинку до 1960-х років встановлювали у Будинку культури залізничників. Саме тут, після добудови фойє, вперше почали проводити масштабні новорічні урочистості для містян. Святкування зазвичай припадали на перші числа січня, адже лише наприкінці 1947 року 1 січня офіційно стало вихідним днем. Тоді новорічні гуляння часто тривали до 14 січня — початку року за старим стилем.
Із благоустроєм центральної площі у 1960-х роках головну ялинку перенесли просто неба. Спершу її привозили з лісу, допоки висаджені хвойні дерева не підросли. Паралельно традиція ялинок з’явилася у школах, дитячих садках, а згодом — і в майже кожній оселі.
Новий рік поступово став найменш ідеологізованим святом радянського календаря, а відтак — одним із найулюбленіших. Для дітей він означав канікули й казку, для дорослих — можливість бодай частково відродити старі зимові традиції з гуляннями, ярмарками та спільними розвагами.
Особливою прикметою того часу стали передноворічні ярмарки. В умовах постійного товарного дефіциту вони перетворювалися на справжню подію. У Козятині торговельні заклади влаштовували святкові розпродажі просто на центральних вулицях — із карнавальними костюмами, конкурсами та лотереями. Один із таких моментів зафіксований на фото 1975 року, де на знімку — Снігуронька серед ярмаркового міського дійства.
Водночас історія новорічної ялинки не була простою. Після утвердження радянської влади новий режим намагався викорінити релігійні та культурні традиції, які вважалися «пережитками минулого». Під тиском ідеології навіть звичайна ялинка опинилася під сумнівом.
Історикиня-краєзнавиця Козятинської громади Зоя Вільчинська згадує архівний документ 1923 року, надісланий освітнім установам залізниці. У ньому керівні органи дозволяли встановлювати ялинки в школах, однак наполягали, щоб свято втрачало релігійний зміст. Дітям пропонували пояснювати походження традиції як дохристиянської, використовувати захід для антирелігійного виховання, мінімізувати витрати та поступово готувати відмову від самої традиції. Навіть екологічний аргумент — знищення молодих дерев — уже тоді використовували як виправдання згортання свят.
Попри це, ялинка вистояла. Не як ідеологічний інструмент, а як символ очікування, тепла і надії. Новий рік у Козятині пережив зміни влади, заборони й дефіцит, але залишився святом, яке люди наповнювали власним змістом.
Історія новорічних свят у Козятині показує просту істину: традиції живуть доти, доки вони потрібні людям. Навіть у найскладніші часи містяни знаходили можливість для радості, спільності й віри в краще. І, можливо, саме тому Новий рік і сьогодні залишається святом, яке об’єднує — без гасел, але з живими емоціями.
Фото з приватного архіву козятинчанки Галини Бондарець надане Музеєм історії міста Козятин