Сьогодні, 14 травня 2025 року, Хмільник долучився до вшанування памʼяті українських героїв, які в найтемніші часи проявили найсвітлішу сторону людяності. У роки Другої світової війни тисячі українців, ризикуючи всім — собою, своїми дітьми, власним майбутнім — відкривали двері своїх домівок для євреїв, яких переслідував нацистський режим.
Вони не чекали подяк і не прагнули визнання. Вони просто рятували людей.
У Хмільнику пам’ятний захід відбувся біля Меморіалу єврейської громади. Зі словом виступили: голова єврейської спільноти міста Марія Колтонюк, представник громади Едуарда Девідсон та директорка історичного музею міста Наталія Пацанівська. Їхні спогади, емоції та особисті історії перетворили цей день на глибоку розмову про памʼять, вдячність і відповідальність.
Едуарда Девідсон поділилася словами, які влучно описали сенс цього дня:
«У праведників немає статусу. Я їм просто низько вклоняюся. Це люди, які не боялися заборон і страху — вони рятували наших. Часто — по 15 осіб у тісних, темних підвалах без повітря. І врятували не просто тих кілька душ — вони зберегли цілі покоління. Тих, хто став піаністами, науковцями, академіками. Врятували мільйони. Сьогодні мене переповнюють сльози гордості — дякую всім, хто зберігає памʼять і організовує такі події».
Марія Колтонюк згадала одну з історій, яка передається з вуст у вуста:
«Молоде покоління не може навіть уявити масштаб тих подій. У родині Ткачук, що мешкала біля Вершківки, в погребі переховувалися 15 людей. Їм доводилось стояти — не було змоги навіть сісти. І коли одного разу неподалік з’явилися загарбники, усім наказали мовчати.
Та в підвалі була молода мама з дитиною. Маля заплакало — і вона притисла його до грудей так, щоб воно не видало ні звуку. Дитина задихнулася… але мама пожертвувала найдорожчим, щоб урятувати інших. Це неможливо забути. Такі люди заслуговують на вічну вдячність».
Наталія Пацанівська, директорка історичного музею, поділилася особистою знахідкою, що стала частиною музейної експозиції:
«Кілька років тому до нас прийшов Валерій Павлович Семенюк. Він передав нам нагороди своєї бабусі — Надії Ігнатіївни Ворфоломій, Праведниці народів світу. У їхньому погребі під час війни переховувалась єврейська родина Вайнерів. Ми бачили листи, переписку, фото — справжні докази людяності.
А нещодавно до нас прийшла невістка врятованої родини — Євгенія Гаврилівна. І розповіла ще одну деталь: у той час, коли в погребі ховались євреї, прямо у дворі жили німці. Тобто жінка рятувала людей, ризикуючи буквально на кожному кроці. І зуміла зберегти життя не лише однієї родини — а цілого світу, що мав зникнути».
Цей символічний день — не просто про минуле. Це про нашу вдячність, нашу памʼять і нашу відповідальність не забути.
Світло їхніх вчинків — вічне. І хай воно освітлює шлях всім, хто сьогодні знову бореться за людяність.
