Історія Саші: про війну, гіпс, свічки й любов до затишку
В її руках світло набуває форми, а тепло — матеріалу. Саша — мов творча фея з яскравим рожевим волоссям і посмішкою, яка зігріває навіть у найпохмуріший день. Вона створює не просто свічки та кашпо — вона творить маленькі історії затишку, любові і надії, що живуть у кожній іскринці полум’я. Кожен виріб Саші — це ніжний дотик до душі, сповнений мрій і тепла, що наповнює дім світлом і гармонією. Її творчість — це поезія вогню і гіпсу, яку хочеться тримати в руках і берегти, як найцінніший спогад.
— Саша, розкажи, з чого все починалося? Це було хобі, яке переросло у справу?
— Почалося все у 2023 році, в червні. Я зробила свою першу заливку — не свічки, а саме кашпо. Бо ще задовго до цього я постійно щось творила руками: трохи малювала, трохи вишивала, навіть бісером захоплювалась.
Але в якийсь момент я зрозуміла — мені хочеться створювати атмосферу. Я завжди любила свічки. У мене була звичка запалювати їх для затишку, але завжди трошки шкодувала грошей на гарні ароматичні. А потім настав перший блекаут. І тоді я усвідомила — свічка дає не просто світло. Вона гріє. Вона заспокоює. Вона дарує надію.
Я почала шукати, як можна робити свічки самостійно. Надивилась фото, відео, надихнулась і… замовила перші форми. Купила простий будівельний гіпс, фарби. У мене тоді була потреба в кольорі — я пам’ятаю свої перші кашпо: яскраво-червоні, жовті, блакитні. Тоді це була справжня арттерапія.
Спочатку я все робила тільки для себе. Але якось виклала фото у соцмережі — і мені почали писати знайомі: «Хочу купити», «Зроби мені». Так я вперше продала свої вироби — і замість того, щоб витратити зароблене, я вклала в навчання. Купила курс по гіпсу. А от по свічках досі не проходила жодного — принципово. Мені цікаво вгадувати, пробувати, помилятись і знову пробувати.
— Чим тебе приваблює саме цей напрям? Чому свічки й кашпо?
— Бо це — свобода і творчість без меж. Я можу створювати фігурки для дітей і дорослих. Можу зробити яскраве кашпо з блискітками, а можу — стриманий арт-об’єкт. Я люблю, коли мені дають завдання — типу «а зроби отак, бо я це бачу саме так». І це надихає.
Свічки — це цілий всесвіт. Є різні воски, і кожен поводиться по-своєму. Аромати, текстури, форми… Я зараз роблю не тільки свічки, а ще аромодифузори, автодифузори, гіпсові елементи для дому, і навіть фігурки для розпису. У мене буває думка: може, варто зосередитись на чомусь одному? Але я не можу — бо мені подобається все.
Сьогодні я працюю з гіпсом, завтра — з воском, післязавтра — проводжу майстер-клас. Це і про творчість, і про людей. Я заряджаюсь від живого спілкування. Часто після таких майстерок я й сама отримую натхнення на нові ідеї.
— Як виглядає твій творчий процес?
— Все починається з настрою. Якщо він є — тоді приходить ідея. А вже під неї я підбираю матеріал: форму, віск, аромат, колір.
У похмурий день я можу захотіти створити щось тепле, жовте або лавандове. У сонячний — вибрати чисто біле або щось пастельне. Це дуже інтуїтивний процес.
А ще мене неймовірно тішить, коли я бачу, що мої вироби комусь приносять радість. Власне, мій слоган — «Вироби, що приносять радість». Це не просто про декор. Це — про емоції, затишок і маленькі моменти щастя, які ми можемо створити своїми руками.
— Які матеріали ти використовуєш? І чому саме їх?
— Найперше — я завжди звертаю увагу на екологічність. На ринку зараз сотні варіантів, але для мене важливо: що я тримаю в руках і що передаю вам.
Для виробів я обираю скульптурний гіпс — це не будівельний матеріал. Він якісний, гладкий, витривалий. Колись пробувала працювати з будівельним гіпсом — і зрозуміла: зекономити не вийде. Гарна річ починається з якісної основи.
⠀У свічках я використовую натуральні воски — соєвий, оливковий, бджолиний, кокосово-ріпаковий. Пробувала і пальмовий, і навіть свічний гель. Останній — менш екологічний, але має перевагу: довге горіння.
⠀А ще я дуже люблю ідею другого життя речей. Те, що ви використали, можна перетворити знову: залити нову свічку в улюблене кашпо, знайти інше призначення тарілочці чи вазі. Це про дбайливість. Про свідомий вибір. Про красу з сенсом.
— Пам’ятаєш свою першу продажу? Які були емоції?
— Пам’ятаю одразу дві.
Перша — червона тарілочка у формі сердечка. Її купила знайома, і досі каже, що кайфує від неї. А я дивлюсь і думаю: «Ого, як багато я навчилась відтоді». Це про шлях. Про ріст. Про вдячність собі з минулого.
⠀Друга — перший «вихід» на великий базар. Без стендів, без упаковки — просто картонна коробка з моїми свічками. Я стояла і трохи хвилювалась. Підійшла жінка, вибрала свічку для доньки за кордон. І сказала фразу, яку я запам’ятала назавжди: «Знаєте, там це цінується».
Тоді я вперше відчула, що мої вироби — не просто декор. Вони про тепло, про історії, про дотик до серця.
А ще, саме коли я торгувала своїми виробами на базарі — познайомилась з неймовірними людьми. Це були засновники «flame.english» у Хмільнику. Згодом вони зателефонували й запросили мене прийти до них зі своїми виробами. Я зібрала все в торбу — і пішла. Навіть не уявляла, наскільки душевно ми проведемо час. І як круто у нас вийде створити настільки атмосферні майстер-класи в їхній студії. Це був початок чогось дуже теплого. Щаслива, що познайомилась з ними.
— Хто твоя аудиторія сьогодні? Чи бувають несподівані замовлення?
— Моя аудиторія — дуже різна. І саме це мене зворушує.
Це діти — справжні, свідомі маленькі покупці. До мене приходили 5-7-річні з гаманцями, в яких по кілька гривень, і купували фігурки. Для себе. Бо їм красиво. Бо це їхнє.
Це молоді мами 20–40 років, які обирають мої вироби як символ затишку: для дитячої, для подарунка, для тепла в домі.
Це поціновувачі естетики, атмосфери, історій. Ті, хто люблять свічки — не просто як декор, а як деталь, що створює настрій.
Іноді — старші люди, які купують до свят. Наприклад, перед Великоднем в мене активно замовляли свічки у вигляді гілочок верби — такі теплі, символічні.
⠀— А бувають замовлення, які запам’ятовуються надовго:
— Вазочки для гендерпаті — як елемент сюрпризу. Подарунок на весілля з таємним написом для нареченої — її потім аж «мурашило» від емоцій. А ще — свічка, через яку зізнались у коханні.
⠀Коли розумієш, що твої вироби стають частиною таких важливих моментів — це вау. Це круто! І в такі моменти розумієш, чому ти твориш.
— З якими викликами стикаєшся? Буває вигорання або сумніви?
— Так. Бо творча справа — це не лише про натхнення. Це ще й про виклики, з якими стикаєшся щодня.
Я, наприклад, дуже залежна від сонця. У похмурі, дощові дні мені важко змусити себе працювати. Немов світло в мені теж трохи гасне.
Буває знецінення. Особливо коли гортаєш соцмережі і бачиш чужі успіхи. Починаєш порівнювати. Сумніватися. Думати, що «недо». Що ти — «не така».
А ще — наша реальність. Новини. Війна. Тривожність. Все це проникає навіть у найсвітліші справи. І ти ніби й твориш красу — а навколо стільки болю.
А ще дуже практичні речі — наприклад, відключення світла. А в мене ж процеси залежать від електроенергії також. І, звісно, мультизадачність. Я ж не просто майстриня. Я — і пакувальниця, і логістка, і фотограф, і СММ-менеджер, і касир. Іноді я мрію просто… робити свічки) Але зараз — я велика команда з однієї людини.
Та навіть попри все — саме замовлення, що йдуть на свята, на подарунки закордон, на важливі миті — це все дає мені сили. Бо я бачу: моя справа потрібна. Вона жива. Вона — про людей.
— Ти працюєш на замовлення чи твориш від серця? Що тобі ближче?
— Мені близьке обидва формати.
Іноді я створюю виріб просто тому, що відчула — ось це хочеться зробити саме зараз. Без техзавдання. Просто тому, що в мені це народилось.
І найцікавіше — потім обов’язково знаходиться людина, якій це відгукнеться. Такі збіги — вони про справжнє. Але я люблю і працювати на замовлення. Бо це завжди виклик. «А ви зможете зробити ось таку форму?» «А можна додати щось своє?»
Це штовхає мене розвиватись, вчитися новому, шукати рішення. Та найважливіше — бути в ресурсі. Бо творити на замовлення, коли ти виснажений — це не про радість. А коли є сили й настрій — тоді будь-який запит стає натхненням.
— Які у тебе мрії як у майстрині?
— У мене дуже жива, реальна мрія — маленька майстерня. Простір, де все створено під себе. Де пахне воском, музика на фоні, де кожна річ — на своєму місці. І ще одна мрія — кімната для майстер-класів. Тепла, затишна, з великим столом. Щоб можна було ділитись не тільки виробами, а й процесом. Щоб приходили діти, мами, подруги — і творили свої перші свічки, кашпо, ароматні фігурки.
⠀У мене вже був досвід співпраці з блогерами й місцевим бізнесом. І саме завдяки нашому «Мурашнику» я перестала боятись майстер-класів. Колись вони мене буквально вмовили провести заняття на 20 людей — і це була перевірка на міцність. Але я впоралась. Тепер я знаю: з кожним таким кроком — я стаю ближче до себе, до мрії.
— Що б ти хотіла сказати тим, хто ще не відкрив для себе світ ручної роботи?
— Хендмейд — це не просто речі. Це вироби з душею. Коли ти тримаєш щось створене руками — ти буквально відчуваєш тепло, яке залишилось у цій формі, у цій свічці, у запаху воску чи текстурі гіпсу. Навіть я сама дуже люблю підтримувати майстрів, з цікавістю розглядаю роботи інших і завжди захоплююсь, коли бачу щось унікальне. Ручна робота — це можливість знайти свою одну особливу річ, якої не буде ні в кого.
І якщо ви ще не пробували свічки — щиро рекомендую. Бо це не просто про вогник. Це про атмосферу, затишок і відчуття дому, де б ти не був. Я, наприклад, навіть у подорожі беру свічку з собою — і вона створює мій мікросвіт там, де я є.
А ще важливо підтримувати українських майстрів. Це не тільки про крафтову естетику. Це про економіку, незалежність, про наше сьогодні й завтра.
Так, можна купити дешеву річ на маркетплейсі з Китаю. Але це буде просто річ. А від українського майстра — це буде історія, частинка серця і шматочок живого тепла.
— Де можна знайти твої вироби? Як замовити щось особливе?
— Моє головне творче місце зараз — це Instagram. Саме там я ділюсь новинками, показую процеси, роблю анонси і просто спілкуюсь з аудиторією. Також поступово розвиваю Facebook.
А ще мрію про теплі дні, бо з настанням сонця планую виходити в парк, де можна буде побачитись особисто: поговорити, понюхати свічки, подивитись вироби наживо.
⠀Тож я щиро запрошую вас підписатись на мою сторінку sandra_kashpo , слідкувати за анонсами та приходити знайомитись вживу.
⠀Маю навіть маленьку мрію — дійти до 500 підписників. Для когось це дрібниця, а для мене — щира ціль. ⠀Буду безмежно рада кожному, хто доєднається. Бо з вами я росту, творю і мрію ще більше.
Поки ми розмовляли, час ніби розчинився в повітрі — тихо й непомітно. Ми зустрілись у парку, де зелень саме вибухала весною, все довкола дихало життям. Йшов дощ — дрібний, ніжний, немов фонова музика для нашої бесіди. Ми пили ароматну каву з паперових стаканчиків, сиділи під деревом, і перед нами горіла її яскрава свічка. Полум’я тремтіло, а навколо все здавалося нереальним: трохи магічним, трохи з фільму, трохи з дитячої мрії.
Дощ. А нам було так затишно…
Наче світ спинився, щоб дати місце цій розмові. Цій творчості. Цій Саші.
