Він бігає марафони, тренується на снігу при -18°C і готується до Ironman на одній нозі. Роман Кашпур із Хмільника — амбасадор протезів, спортсмен і мотиватор важкопоранених показує: обмеження існують лише в голові, а справжня сила людини вимірюється її вірою в себе та здатністю діяти.
Спеціально для Хмільник.онлайн Роман розповів про свої тренування.
— Романе, коротко про твої найближчі плани. На якому ти зараз етапі?
— Після Бостонського марафону, це було ще у квітні минулого року, я повністю вийшов із інтенсивного тренувального режиму. Потрібно було підлатати здоров’я, точніше усе те, що лишається після професійних марафонів, відновитися фізично й трохи зібрати матеріально-технічну базу.
Зараз я вже на етапі перепротезування і поступово повертаюся до повноцінних тренувань. Але не просто до спорту, а саме до підготовки на повну айронменівську дистанцію. Мене не цікавить паратріатлонівська чи параолімпійська дистанція, і навіть не олімпійський триатлон. Для розуміння: паратріатлон — це близько 25 кілометрів 750 метрів сумарно, олімпійська дистанція — 51,5 кілометра. Моя ціль — Ironman, а це вже зовсім інший рівень: 226 кілометрів загалом. Це 3,8 км плавання, 180 км на велосипеді і 42 км бігу.
— Як виглядатиме твоя підготовка до Ironman?
— Підготовка буде поетапною. Спочатку я працюватиму з кожною дисципліною окремо: трохи плавання, трохи велосипеда, трохи бігу. Важливо знову «зібрати» тіло по частинах і дати йому адаптуватися до навантажень. Далі ці дисципліни почнуть поєднуватися в комплекс: плавання, велосипед і біг уже в одному тренувальному циклі, як це й відбувається на змаганнях.
Саму дистанцію 226 кілометрів я також планую проходити поступово. Спочатку — третина, потім чверть, далі половина. Після цього — приблизно 70–75% від загального кілометражу. І вже фінальним етапом буде повна айронменівська дистанція.
— Скільки часу ти закладаєш на підготовку до Ironman? І чому це довго?
— На всю підготовку я планую щонайменше півтора року. І це в найкращому сценарії.
Чому такий тривалий термін? Є дві основні причини. Перша — сама дистанція, адже вона надзвичайно складна, і готуватися до неї потрібно комплексно: так, щоб показати максимальний результат і водночас завдати мінімальної шкоди здоров’ю. Марафони вже забрали чимало ресурсу, а Ironman — це ще вища планка, і я це прекрасно усвідомлюю.
Друга причина — у мене залишилися незакриті гештальти з марафонами. Тому протягом усього підготовчого періоду біг нікуди не зникне: великі дистанції залишаться, адже в планах ще кілька марафонів. Поки не хочу озвучувати, де саме і коли, але вони точно будуть. Можливо, навіть один із марафонів відбудеться в Україні, але побачимо. Поки що не готовий говорити конкретно, але в планах щонайменше кілька стартів упродовж цих півтора року. Далі все залежатиме від того, як складатиметься підготовка, від цього й будемо відштовхуватися.
Зараз у нас зима, тому акцент на базу: більше плавання й бігу. А вже ближче до кінця зими та початку весни почну додавати велосипед. Це буде черговий етап підготовки — перехід до поєднання дисциплін.
— Романе, ти зараз активно публікуєш відео зі своїми тренуваннями на снігу. Розкажи, що це за заняття і навіщо вони потрібні?
— Насправді цих відео має бути багато. Просто зараз я поступово ділюсь цим всім, бо все робиться не просто так, у цього є своє пояснення.
По-перше, це питання здоров’я. Тут є момент зміцнення, гартування, моржування, одночасно — це тренування. Коли я починав займатись на снігу, було дійсно незручно: холодно в ногу, мінус 15–18 градусів, дискомфортно. Але вже через три тижні від початку занять я відчуваю себе значно краще. Тіло менше сприймає холод, навіть нога, яка у мене одна лишилась, вже не реагує так, як спочатку. Це також великий плюс для організму. Головне — все робити в міру. Все, що в міру, корисно, все, що без міри, — уже не про здоров’я. В принципі, мої марафони — це вже не про здоров’я, але я роблю це з мінімальними втратами і ударами по організму.
— Романе, твої відео з тренуваннями на снігу надихають багатьох. Яка твоя головна мета, окрім фізичної підготовки?
— Моя незмінна позиція — мотивувати важкопоранених. Через ці відео я хочу показати, що всі обмеження і бар’єри — лише в нашій голові. Ми самі собі їх придумуємо. Немає причин, обставин чи обмежень, лімітів не існує. Головне — правильно розподілити сили, вірити в них і рухатися вперед.
— Плануєш продовжувати публікувати подібні відео?
— Так, надалі буду робити і публікувати ще більше. Це будуть комплекси на снігу, окремо і поєднані, а ще обов’язково додаватиму мотиваційні фрази.
— Твій досвід неймовірний. Як вважаєш, що він дає іншим?
— За останні два роки я пробіг 4 тисячі кілометрів, включно з 7 світовими марафонами. Для мене ці 4 тисячі кілометрів — це 4 тисячі причин допомагати іншим і передавати свій досвід.
— Ти також працюєш у компанії, що виготовляє протези, правильно?
— Так, я офіційний амбасадор ісландської компанії «Оссур». Моє завдання — пояснювати пацієнтам на власних досягненнях можливості продукції та протезів, бо всі мої протези саме від них. А протезистам під час навчань, лекцій, семінарів розповідаю про нюанси та підводні камені активного спорту. Що може статися, коли людина починає тренуватись дуже інтенсивно, які нюанси виникають з комплектацією, компонентами протезів, зміною стану організму. Це важливо знати і пацієнтам, і фахівцям.
— Романе, ти згадував про нюанси протезування. Що саме має знати пацієнт і протезист?
— Нюанси бувають і по комплектації, і по компонентах самих протезів, і по зміні кукси, по зміні стану організму, і ще багато-багато іншого. Протезист має розуміти всі ці моменти, але пацієнт також повинен знати чимало.
— Як ти працюєш із цими знаннями на практиці?
— Через семінари, лекції, навчання, відвідування шпиталів. Це і є моя робота, і водночас місія. Бо, якщо можеш допомогти і знаєш як, але не робиш цього, — з біблійного погляду, це гріх. А для мене це просто даремний досвід, який піде зі мною в могилу і нікому не принесе користі.
— Тобто все, що ти робиш, має бути з користю?
— Саме так. Важливо, щоб усе, що я зробив, роблю і ще зроблю, було корисним і для важкопоранених, і для розвитку вітчизняного протезування.
— Яка зараз ситуація з протезуванням в Україні?
— Зараз трохи краще, ніж було до повномасштабної війни, і трохи краще, ніж на початку повномасштабки. Але вже більше 100 тисяч ампутацій. І, будь ласка, зверніть увагу: ця цифра — по головах людей, а не по кінцівках. У людини може бути одна ампутація, може бути дві, три або навіть чотири. Якщо рахувати всі кінцівки, цифра в протезах була б значно більшою. Це офіційна статистика, неофіційна, скоріш за все, показує ще інші дані.
— Тобто роботи ще дуже багато?
— Роботи справді багато. І я сподіваюся, що мій досвід буде корисним, і все, що я роблю, також приноситиме користь. Тому продовжуємо працювати і завжди залишаємося на зв’язку.
Роман переконаний: усе, що він робить — не для слави, а для користі. Кожен кілометр, кожен марафон і кожне навчання протезистів та пацієнтів — це досвід, який може врятувати життя, надихнути чи допомогти.
“Якщо ти можеш і знаєш, як допомогти, але не робиш цього — це даремний досвід. Моя місія — робити все з користю, для людей, для розвитку протезування, для тих, хто щодня бореться з обмеженнями. Роботи багато, але важливо завжди рухатися вперед”, — каже Роман.
Ольга Франчук