Для багатьох День закоханих асоціюється з квітами, подарунками й теплими словами. Та для родин військових, які перебувають у полоні або вважаються безвісти зниклими, ця дата має зовсім інший зміст — це день віри, очікування та боротьби за повернення близьких.
Вчора у Козятині та Хмільнику відбулися акції пам’яті й підтримки таких родин.
У Козятині дружина зниклого безвісти захисника Таня Гуменюк оприлюднила відеозвернення, у якому наголосила на болісному досвіді сімей, що живуть у невідомості.
Вона зазначила, що для них 14 лютого — не лише про кохання, а про віру й очікування, про біль, який не вщухає. За її словами, їхні серця продовжують любити й чекати, а боротьба за повернення рідних не припиняється навіть тоді, коли надія здається далекою.
У Хмільнику цього ж дня відбулася акція під назвою «Любов не зникає безвісти». Містяни зібралися у центрі міста, а згодом — у парку імені Тараса Шевченка, щоб нагадати: любов — це не лише романтика, а й вірність, пам’ять та підтримка тих, хто ще не повернувся додому.
У символічному просторі парку організували тематичну інсталяцію — своєрідну «кав’ярню очікування». Вона контрастувала зі звичними святковими настроями: замість романтичних зустрічей — тиша, замість обіймів — порожнеча й чекання. Така атмосфера мала нагадати про долі родин, для яких час зупинився.
Фахівчиня із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Ветеранського простору Хмільницької громади Інна Загородня наголосила, що родини не повинні залишатися сам на сам зі своїм болем. Вона підкреслила необхідність системної державної підтримки та всіх можливих зусиль для повернення захисників додому.
Подібні акції — це не лише знак солідарності, а й нагадування суспільству: любов інколи означає чекати, вірити та не припиняти боротьбу.