У час, коли новини дедалі частіше змушують стискати серце, а люди живуть у постійній напрузі війни, втрат і тривоги, особливо гостро відчувається потреба в простих, щирих емоціях. Саме таких — людяних, теплих, справжніх. Нещодавно у Хмільнику сталася історія, яка нагадала: добро поруч і воно може чекати на вас будь-де.
Один із мешканців міста, щедрий і небайдужий чоловік, вирішив зробити невеличке Різдвяно-новорічне диво для інших. Він закупив гарні святкові пакунки з якісними цукерками та передав їх Івану Плотиці та Олі Франчук — із простим і дуже щирим проханням: роздати ці подарунки дітям та людям, які траплятимуться на шляху, тим, кому це буде особливо потрібно в цей момент.
«Мені не потрібна подяка чи згадка про мене. Хотілося просто, щоб комусь стало трохи тепліше на серці. Зараз усім важко, а радість — це те, чого нам усім дуже бракує», — пояснив чоловік, побажавши залишитися невідомим.
Жодних списків, конкретики, умов чи звітів. Єдине побажання — залишитися невідомим.
Ми роздавали подарунки дітям, людям, які підходили поспілкуватися, задонатити або просто зупинялися поруч. Реакції були щирими й справжніми. Люди не одразу розуміли, що відбувається, перепитували, дивувалися, дякували й не приховували емоцій. Дехто спочатку навіть побоювався.
Діти раділи по-особливому — з тією безпосередністю, яка можлива лише в дитинстві. Вони тримали пакунки в руках, усміхалися, показували подарунки батькам і друзям. Дорослі ж зізнавалися, що давно не відчували такої простої, несподіваної радості. Сподіваємось, в цей момент люди розуміли, що навіть у складні часи людяність нікуди не зникла.
Ці подарункові пакунки з цукерками демонстрували увагу, турботу і щире бажання подарувати світлу емоцію без жодного підтексту. Саме такі вчинки сьогодні мають особливу цінність, адже вони повертають віру в людей і в те, що добро не потребує імені чи подяки.
Можливо, саме після таких моментів хтось із дітей повірив у Різдвяне диво трохи більше, а хтось із дорослих — у те, що світ ще тримається на простих людських вчинках. Цього дня у Хмільнику стало тепліше. Не від погоди, а від добрих сердець.
Від себе, скажу чесно: у той момент це були не лише цукерки. Це були посмішки, розгублені «дякую», очі, повні тепла, і відчуття, що ми всі ще тримаємося одне за одного. Інколи не потрібні великі жести — достатньо простого людського вчинку, зробленого від серця. Саме з таких дрібниць і складається віра: у людей, у добро і в те, що різдвяне диво справді існує.