Самгородоцька громада зі сльозами та болем зустріла свого Захисника Олексія Голубцова — на жаль, «на щиті». Молодий воїн повернувся додому після довгих місяців невідомості, яку рідні до останнього наповнювали надією.
Жителі громади вийшли на вулиці з квітами та державними прапорами, щоб віддати шану Герою, який віддав життя за Україну.
Олексій Голубцов народився 13 лютого 2000 року у селі Іванівка Богодухівського району Харківської області. Згодом переїхав на Вінниччину — до села Сокільці, де зростав і навчався під опікою тітки Алли Скрипник. Після закінчення школи здобув фах у Теплицькому професійному аграрному ліцеї, працював трактористом, а згодом — на підприємстві у Вінниці.
До лав Збройних сил України його призвали 2 лютого 2024 року. Після навчання в Одесі Олексій вирушив на фронт — на Покровський напрямок Донеччини. У травні 2024 року отримав поранення, пройшов лікування і реабілітацію, але після цього знову повернувся до служби.
Матрос, стрілець-помічник гранатометника морської піхоти 35 окремої бригади, він до останнього виконував бойові завдання. 7 листопада 2024 року Олексій загинув під час бою в районі населеного пункту Іллінка Покровського району. Відтоді вважався зниклим безвісти.
Рідні вірили у диво до останнього. Та 24 березня 2026 року надійшло підтвердження найстрашнішого…
Провести Героя в останню путь прийшли рідні, побратими та мешканці громади. Дорогу до храму Покрови Пресвятої Богородиці люди встелили гілками. Там відбулося заупокійне богослужіння, яке очолив священник Православної Церкви України Віктор Воронко.
Після цього біля храму відбувся мітинг-реквієм. Слова вдячності та скорботи висловили представники місцевої влади, духовенство та побратими загиблого.
Поховали Олексія Голубцова з усіма військовими почестями на кладовищі села Вівсяники. Під звуки Державного Гімну України та військового салюту рідним передали державний прапор.
Йому було лише 24…
Він мріяв, жив, любив — і віддав життя за Батьківщину.
Світла пам’ять Герою.
