Сьогодні, 26 жовтня, рідні військовополонених, зниклих безвісти, а також небайдужі містяни зібралися в центрі міста — біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Вони прийшли, щоб сказати найголовніше: кожен із наших захисників має повернутися додому.
З українськими прапорами, плакатами й фотографіями своїх рідних люди стояли пліч-о-пліч, тримаючи у серцях біль і віру. На плакатах — слова, які стискають горло: «Поверніть мого тата», «Ми чекаємо тебе вдома».
Кожен сигнал автівки, кожен крок перехожих — це була підтримка, яку відчували всі присутні. Люди зупинялися, дехто тихо плакав, інші просто стояли поруч у мовчазній єдності.
Особливо боляче було дивитися на дітей. Їхні очі шукали в натовпі знайомі обличчя, а маленькі руки стискали плакати, на яких був весь їхній біль і надія. Дитячі очі в такі моменти глибші за будь-які промови.
Хмільник знову об’єднався у спільному прагненні повернути всіх наших героїв додому. Адже кожен із них — це чийсь син, батько, чоловік, брат, дядько. І кожна родина, яка чекає, заслуговує на одне: обійняти своїх.
Ми пам’ятаємо. Ми чекаємо. Ми віримо.
Ольга Франчук
