Кажуть, що справжня поезія народжується там, де людське серце стикається із випробуваннями, але відмовляється черствіти. Вона проростає крізь життєві злигодні, мов тендітна квітка крізь каміння, перетворюючи біль на красу, а смуток — на тиху радість. Саме таким дивовижним хистом володіє відома на Калинівщині поетеса Марія Катічева із села Байківка, що в Іванівській громаді.
Її доля ніколи не була простою: за плечима — довга життєва дорога, сповнена важких іспитів та гіркоти непоправних втрат. Проте крізь усі грози поетеса зуміла пронести дивовижний, майже дитячий дар — бачити прекрасне у буденному, помічати дрібниці, з яких згодом вимальовується зворушлива палітра її віршів. Цьогоріч поетичний сад авторки зацвів особливим цвітом — світ побачила її ювілейна, десята збірка під щемливою назвою «Мамо, так рясно «Слава» зародила», яку Марія присвятила найдорожчій людині у світі.
Ювілейна збірка як данина найдорожчій людині
Книга під промовистою та щемливою назвою «Мамо, так рясно «Слава» зародила» стала особливою віхою у творчості авторки. Цю працю Марія присвятила своїй мамі — жінці, яка подарувала їй життя та навчила любити рідну землю.
— Мама завжди була поруч, вона вірила в мене і надихала мене. Я все життя намагалася жити так, щоб моя мама могла мною пишатися, — розповідає Марія Катічева. — І тому, коли мама відійшла у світи, я вирішила присвятити їй цю збірку. Ще в молодості мама посадила у нашому садку яблуню «Славу». Щороку тішилася її врожаєм, не давала пропасти жодному яблучку. І коли після смерті мами її яблуня знову зацвіла, мені було дуже боляче усвідомлювати, що мама більше ніколи не зірве з неї яблука.
Лист, що змінив долю: «хрещена мама» у творчості
Поетичний талант прокинувся в дівчинки ще в ранньому дитинстві. Марія Катічева пригадує, що слова самі римувалися в її голові та складалися у наївні, але щирі дитячі рядки. Свій найперший вірш вона написала в третьому класі, а його головним «героєм» став звичайний столовий буряк.
З віком дівоче слово міцніло, ставало сміливішим і глибшим. Уже в старших класах Марія вперше наважилася презентувати свою творчість назагал. Це була власна інтерпретація до відомого твору Тараса Шевченка «Сон», у якій юна поетеса гостро та безкомпромісно зобразила огидну московську царицю. Так українське слово стало для неї першою зброєю та способом вираження громадянської позиції.
Попри очевидний талант, дівчина довго не наважувалася виходити на широкий загал. Лише у випускному, десятому класі, вона зробила рішучий крок — надіслала свій вірш «Весна» до редакції районної газети.
Цей момент став поворотним. Поезія юнки потрапила до рук місцевої журналістки Наталії Гунько. Досвідчена газетярка одразу розгледіла іскру справжнього таланту в поетичних рядках школярки. Вона не просто опублікувала вірш, а надіслала Марії листа із запрошенням на зустріч прямо до Пиківської школи, де тоді навчалася дівчина.
Саме Наталія Гунько стала для Марії Катічевої справжньою «хрещеною мамою» в літературі. Вона вселила в сільську дівчину віру у власні сили, надихнула творити далі та підтримувала на початку творчого шляху.
Пам’ять про цей доленосний початок поетеса береже й досі. У шухляді робочого столу зберігається особлива реліквія — товстий зошит, який Марія веде ще з далекого 1983 року. На його сторінках дбайливо вклеєні всі опубліковані вірші авторки, а також статті, рецензії та замітки, які присвячувала їй наставниця Наталія Гунько та інші шанувальники її творчості.
Сьогодні Марія Катічева — гордість свого села та всієї громади. А її нова збірка є доказом того, що попри будь-які життєві незгоди, щире та сповнене любові слово завжди проростає рясним і красивим урожаєм.
Мелодія душі та життєві стежки поетеси Марії Катічевої
Доля була багатою на добрих та щирих людей, які підтримали талановиту байківчанку. Один із них — Василь Кобець, який запросив молоду поетесу долучитися до обласного літературно-музичного об’єднання «Стусівське коло» та брав участь в організованих ним семінарах у Вінниці. Саме він надихнув авторку на видання першої збірки «Маків цвіт», яка побачила світ у 2003 році.
Свій слід у житті і творчості залишили також класний керівник Олексій Бойко, який і сам був відомим байкарем, керівник літературного об’єднання «Калинове намисто» Степан Поліщук, під опікою якого робила перші кроки у творчості, композитор Володимир Гуменчук, з яким у співавторстві написано багато пісень, які увійшли до музичних альбомів дуету «Кохана, коханий». До речі, Марія Катічева і сама є учасницею жіночого ансамблю української пісні «Байківчанка», де у співпраці з композитором і художнім керівником ансамблю Володимиром Борецьким теж написала пісні для ансамблю. Перша пісня — це Гімн рідного села «Моя Байківка в серці назавжди».
Натхнення, що живе в душі
Як зізнається Марія Катічева, її вірші народжуються самі. Вони виринають із потаємних закутків душі після приємних подій чи зворушливих життєвих історій. Вона вміє бачити світ навколо себе, помічати найдрібніші його деталі, зачаровуватися красою, а всесвіт за це нагородив її талантом.
— Якось знайома зробила мені зауваження, що я фотографую все, що тільки можна: квіти, природу тощо. А я не можу інакше, бо не можу пройти повз соняшникове поле, яке у цвіту, у мене замирає серце, коли я милуюся краєвидом зі свого подвір’я, тим полем, яке щороку змінюється, перетворюється у щедрий пшеничний лан чи вкривається стрункими пагонами кукурудзи. Я люблю всіх тварин, захоплююся долею людей і милуюся природою рідного краю. І все це надихає мене на творчість, — ділиться секретами свого таланту Марія Катічева.
Сьогодні Марія Катічева — справжня гордість свого рідного села та всієї Калинівської громади. В її творчому доробку 10 ліричних збірок: «Маків цвіт», «Танго попелюшки», «Життя присвячую любові», «Дощ в обіймах жовтого листя» та «На гостинах у краси земної». Також світ побачили збірки «Тобі присвячую, земляче», «Так терпко пахнуть хризантеми», «Мелодія долі», «Рожевих сакур сни» та найновіша книга «Мамо, так рясно «Слава» зародила».
За свою працю поетеса стала лауреаткою Всеукраїнської премії імені Степана Руданського.
Проте ювілейна десята збірка — це зовсім не підсумок, а лише початок нового яскравого етапу. Попереду в поетеси ще безліч несказаних слів і немережених рядків. Кожен новий день, краса рідного краю, тепло людських сердець і саме життя, яке вона так тонко відчуває, щодня дарують їй нове натхнення. Муза не знає відпочинку, коли серце сповнене любові, тому ми з нетерпінням чекаємо на нові щирі поезії, які знову й знову рясно проростатимуть на творчій ниві Марії Катічевої.