У Калинівській громаді є люди, чиї життєві історії — ніби жива книга про ціле століття. У них переплелися дитячі спогади про непрості роки, тяжка щоденна праця, любов до рідної землі, родинні радощі та болючі втрати.
Нещодавно поважні ювілеї відзначили дві мешканки громади — 90-річна Ганна Іванівна Пузир із Глинська та 95-річна Ганна Романівна Осаволюк із Хомутинців . Їхні долі різні, однак об’єднує їхнє головне — працьовитість, любов до батьківщини та рідного краю і сила, яка допомагала долати життєві випробування.
90 років — у праці, турботі та любові до рідного Глинська
Ганна Іванівна Пузир народилася у Глинську і всю свою життя прожила у рідному селі. У батьківщини було четверо дітей — сестра та двоє братів. Її дитинство припало на важкі години: коли дівчинці виповнилося лише вісім років, на війні загинув батько.
Через складні життєві обставини Ганні Іванівні вдалося закінчити лише п’ять класів. Та вже з 14 років вона розпочала свій трудовий шлях — працювала на Уладово-Люлинецькій дослідно-селекційній станції.
Згодом понад два десятиліття працювала дояркою у колгоспі у рідному Глинську. Там же працював і її чоловік.
За роки життя Ганна Іванівна разом із чоловіком виховала двох дітей — доньку та сина. Сьогодні її найбільша радість — внуки та правнуки. А особливе місце у її серці займає переживання за внука, який нині захищає Україну на одному з гарячих напрямків.
Попри поважний вік, ювілярка не втратила життєвої енергії. Вона й досі порається на місті та з усмішкою зізнається, що не може без роботи .
З нагоди 90-річчя за дорученням міського голови Василя Поліщука Ганну Іванівну привітали староста Глинського старостинського округу Олег Боримський та завідувачка бібліотеки Тетяна Горбатюк. Вони побажали ювілярці міцного здоров’я, добробуту, родинного тепла та ще багато щасливих років поруч із найдорожчими людьми.
95 років — крізь випробування, працю та українське мистецтво
Ще одна Ганна — Ганна Романівна Осаволюк із Хомутинців — нещодавно зустріла свій 95-річний ювілей .
У Хомутинцях вона народилася, тут виросла, працювала, створила сім’ю та прожила більшу частину свого життя.
Її дитинство також було відзначене страшними сторінками української історії. У 1933 році під час Голодомору від голоду помер її батько. Маленька Ганна залишилася разом із матір’ю. Батьківщина жила скромно, долаючи недоліки та труднощі.
Ганна Романівна закінчила чотири класи Хомутинецької школи. Вона мріяла продовжити навчання, але школа була в іншому селі, а коштів на це батьківщина не мала. Тож змалку довелося звикати до праці.
Все трудове життя жінка працювала у ланці. Та нелегка щоденна робота не помешкала їй зберегти любов до творчості. Улюбленою справою Ганни Романівни стало вишивання .
Її оселя й сьогодні нагадує невелику виставку народного мистецтва: вишиті власноруч скатертини, подушки та інші речі прикрашають будинок. У кожному виробі — роки терпіння, старанності, любові до українських традицій та рідного дому.
Ганна Романівна виховала двох дітей. На її долю випало й тяжке випробування — вона втратила сина. Нині поруч із нею донька, яка живе неподалік та щодня турбується про маму. А великою радістю для ювілярки залишаються четверо онуків та четверо правнуків .
З нагоди 95-річчя за дорученням міського голови Ганну Романівну привітали староста Хомутинецького старостинського округу Ксенія Мудрик та директор КУ «Територіальний центр надання соціальних послуг» Наталія Бачинська.
Гості подякували ювілярці за багаторічну працю, життєву мудрість і догідно прожиті роки та побажали міцного здоров’я, родинного затишку, турбот близьких і найголовнішого сьогодні — мирного неба.
Дві Ганни — дві долі, які зберігають пам’ять поколінь
Їм 90 та 95 років. За плечима — майже ціле століття, в якому було все: дитячі втрати й мрії, тяжка праця, любов, материнство, родинні радощі та біль, який доводилося переживати.
Ганна Пузир та Ганна Осаволюк — представниці покоління, яке вміло працювати, берегти батьківщину, любити свою землю і знаходити сили рухатися далі навіть тоді, коли життя випробовувало на міцність.
Їхні історії — це не лише біографії двох ювілярок. Це частина історії Калинівської громади, яку важливо пам’ятати та передавати наступним поколінням.