У Глинську Калинівської громади з’явилося місце, де кожне ім’я говорить про очікування, кожна світлина — про людину, а кожен дзвоник — про надію на повернення додому. 28 серпня у селі відкрили Алею надії й очікування, присвячену військовослужбовцям, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти.
Нова алея стала символом віри у повернення Захисників, підтримки їхніх родин та пам’яті про тих, хто сьогодні залишається далеко від дому.
На Алеї розмістили світлини сімох військовослужбовців із Глинського старостинського округу, з якими рідні втратили зв’язок під час захисту України: Олександра Денисюка, Сергія Яновського, Андрія Кирика, В’ячеслава Наконечного, Віктора Трая, Сергія Марчевського та Сергія Семерікова.
За кожною зі світлин — життя, родина і люди, які щодня продовжують чекати хоча б найменшої звістки.
Прапор України — від воїна, прапор надії — від дітей
Церемонія відкриття була сповнена символів.
Державний Прапор України підняв воїн-захисник Сергій Коваль.
А Прапор надії доручили підняти дітям зниклих безвісти Захисників. Цей момент став особливо промовистим: діти, які чекають своїх татусів і рідних, самі стали символом тієї надії, яка тримає їхні родини.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих Героїв та поклали квіти на Алеї Слави.
Слова підтримки родинам висловили перший заступник Калинівського міського голови Микола Господарець та староста Глинського старостинського округу Олег Боримський.
Вони говорили не лише про підтримку, а й про те, наскільки важливо, щоб родини військовослужбовців не залишалися наодинці зі своєю невідомістю та болем.
Дзвоники, які тепер звучатимуть заради надії
Особливим моментом стало освячення Алеї.
Після цього рідні військовослужбовців пов’язали на алеї стрічки з іменами найдорожчих людей та прикріпили символічні дзвоники Надії.
Тепер їхній тихий передзвін стане частиною цього місця.
Він нагадуватиме про спільні молитви, про родини, які продовжують чекати, і про надію, яка не згасає навіть тоді, коли невідомість триває місяцями.
Алея надії й очікування у Глинську — це не просто ряд світлин чи пам’ятний простір. Це своєрідний голос громади: «Ми пам’ятаємо. Ми не забули. Ми чекаємо».
І дуже хочеться, щоб одного дня ці світлини більше не були символом очікування, а стали нагадуванням про тих, хто повернувся додому.
Нехай кожен Захисник, якого сьогодні шукають і чекають, якнайшвидше повернеться до своєї родини.
Віримо. Чекаємо. Молимося.
