Сьогодні минає три роки з дня загибелі Лавровського Артема Олександровича — мужнього воїна, життя якого обірвалося в боях за Україну на «Азовсталі».
Артем народився в Козятині. Хлопець виходець із багатодітної родини, де виховувалося четверо синів. Він був первістком. Закінчив Козятинську школу №2, а згодом — Козятинське училище залізничного транспорту, де здобув фах оператора комп’ютерного набору та постачальника.
Артем був хорошим, веселим, позитивним, захоплювався технікою, дуже хотів піти в армію, куди був призваний у 2019 р. Служив у військовій частині Нацгвардії, що дислокується в м. Маріуполь. Коли почалася війна їх перемістили на територію металургійного комбінату «Азовсталь», який нині називають останнім бастіоном оборони Маріуполя.
Артем намагався щодня телефонувати мамі, аби заспокоїти, що живий і здоровий. Щоразу просив берегти себе й молодших братиків. Часто повторював: «Все буде добре, я повернуся». Востаннє із сином жінка спілкувалася 18 квітня — рівно за місяць до того, як мав закінчитися термін його військової служби. Артем приголомшив маму зізнанням: «Швидше за все, я не повернуся. Тут справжнє пекло».
Артему був лише 21 рік.
У квітні 2023 року старшого солдата Артема Лавровського було відзначено державною нагородою — орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) за виняткову відвагу, самопожертву й вірність військовій присязі.
Мешканці громади, побратими й небайдужі козятинці схиляють голови в пошані перед світлою пам’яттю Героя та висловлюють глибоку вдячність його батькам за сина-патріота.
Вічна слава Герою. Пам’ятаємо. Герої не вмирають!