Є роботи, які народжуються із замовлень. А є ті, що народжуються із болю, любові та пам’яті. Саме такою стала одна з найособливіших робіт відомого скульптора з Хмільника, заслуженого художника України Віктора Стукана.
Ексклюзивно для «Хмільник онлайн» митець показав бюст своєї мами — Марії Семенівни Стукан, який встановив біля її могили. Поки що скульптура прихована під чорною плівкою. Остаточно відкрити її для усіх та освятити її планують на Зелені свята.
Ми з Віктором Євграфовичем приїхали на кладовище ранком. День був сірий і дощовий. Легкий туман стелився між деревами, а небо ніби саме підкреслювало настрій цієї роботи. Бо погляд мами на бюсті — сумний. Голова схилена донизу, у рисах обличчя — втома, тиша і щось дуже глибоке, знайоме кожній дитині, яка хоч раз бачила зморені материні очі.
Сам Віктор Стукан говорить про цю роботу особливо проникливо, як люблячий син.
«Це моя мама Марія Семенівна Стукан. Я як син… І як кожна інша дитина люблю свою маму», — каже скульптор.
Ідея створити мамин бюст з’явилася у нього ще дуже давно — тоді, коли мама була живою. Спершу образ мав бути зовсім іншим, класичним, із рівно піднятою головою. Але життя і сама мама все змінили.
«Коли я приїхав у село і почав її ліпити, то посадив біля себе після роботи на городі. І буквально через кілька хвилин мама опускала голову вниз. Я просив її тримати голову рівно, а вона знову схиляла її… Так було багато разів. Я подумав тоді, що вона просто дуже втомлена», — згадує митець.
Через деякий час він приїхав знову, але все повторилося.
«І тільки потім я зрозумів: це вона сама хоче, щоб я її такою зробив. Саме з цим нахилом голови, саме з таким поглядом. Ніби сама підказала мені свій образ».
Так народився перший, невеликий варіант бюста, який і сьогодні стоїть у майстерні скульптора. Але завершити роботу тоді він так і не зміг. Минали роки, не стало мами. Постійні замовлення, робота, пам’ятники, проєкти… Часу на найважливіше постійно бракувало. Аж поки одного разу не наснився сон.
«Мама приснилася мені… Наче сама хотіла, щоб я вже почав роботу. У мене бувають такі ніби віщі сни… І після того я взявся за цей бюст», — говорить Віктор Стукан.
Скульптуру він створював із залізобетону, а оригінал — із гіпсу, який досі зберігається у майстерні. Робота тривала близько двох місяців. Каже, такий процес неможливо зробити швидко. Скульптура повинна «відлежатися», щоб митець міг побачити її свіжим поглядом.
«Іноді ліпиш довго-довго і вже перестаєш бачити помилки. Тоді треба закрити роботу на тиждень-другий, не дивитися на неї. А потім відкрити — і все стає видно. Всі помилки ніби «вилазять» назовні. Але тут було інакше. Коли я відкривав бюст після паузи — я нічого не хотів міняти. Нічого не додавав і нічого не забирав. Все залишив так, як відчув».
Сьогодні цей бюст стоїть біля могили матері Віктора Євграфовича. Він поки що прихований від людських очей, але повірте, коли ви його побачите, то відразу відчуєте синівську любов, яка застигла у камені. Це справжній образ української матері — втомленої, натрудженої, мовчазної, але такої рідної.
І, мабуть, кожен, хто побачить цей бюст, упізнає у ньому щось своє. Бо, як сказав сам скульптор:
«Мама — це святе. Ми всі — діти своїх матерів, тому для кожного з нас цей образ найсвятіший».
Ольга Франчук