Валентина Тітова, яка мешкає у Бережанах, – знана у Калинівській громаді коровайниця. Її обрядові хліби смакують не лише в Україні, а й далеко за її межами – у Франції, Польщі та Італії. Спеціально для читачів Хмільник.онлайн пані Валентина розповіла свою історію.
Ось уже шістнадцять років майстриня випікає на замовлення короваї, калачі, обрядові хліби, струдлі, пироги. Уся випічка виготовлена з натуральних продуктів, випечена у справжній печі, тому вирізняється своїми незвичайними смаками та ароматами. Замовляють її не лише до сімейних свят та подій, а й для зустрічі поважних делегацій, для закордонних поїздок.
З початку повномасштабної війни роботи у господині побільшало. Адже з перших днів війни вона почала випікати домашній пшеничний та житньо-пшеничний хліб для українських військових. Спочатку хліб пекла щотижня, тепер – один раз на два тижні.
«Зараз для мене важка пора, бо треба за лічені дні заготовити на цілий рік вишню, черешню, замовити дрова. Роботи хоч відбавляй. Але відмовити нашим захисникам я не можу. Навіть уночі буду пекти, але обов’язково передам хлопцям на передову хліб, — розповідає Валентина Тітова. – Були випадки, коли хліб потрапляв до хлопців з нашого села. І дуже приємно, коли вони телефонують рідним і передають мені слова вдячності. Це для мене найбільша винагорода».
За роки війни важко навіть перерахувати скільки буханок хліба відправила жінка нашим захисникам. Щоразу, приступаючи до роботи, майстриня читає молитву, просить захисту у Бога для наших військових, з молитвою хліб вставляє у піч.
«Я щиро вірю, що наші молитви, то великий захист для військових. Розповідають дуже багато випадків, коли у найскладніші моменти, коли здавалося, що вже немає ніякої надії на порятунок, ставалося диво, — продовжує майстриня. – Тому коли я печу хліби на весілля, також прошу у батьків благословення, читаю молитви. А буває, і співаю: «Наша піч регоче, короваю хоче. А припічок посміхається, короваю дожидається».
З початком повномасштабної війни життя усіх українців змінилося. Не ті тепер весілля, немає справжньої радості. Тому і короваї нині випікає Валентина Тітова значно менші і менше.
«Життя триває, молоді люди закохуються, одружуються. Можливо, вже не такі гучні весілля роблять, як раніше, але українських звичаїв дотримуються, — ділиться думками жінка. – Буває, що військового на три дні відпускають додому у відпустку і за ці дні треба зробити весілля. Просять терміново спекти коровай і я все залишаю та беруся до роботи. Як не виручити людей у такий відповідальний момент».
Власну пекарську справу Валентина Тітова розпочала на початку 2000 років, коли з чоловіком придбали омріяний будинок на березі ставка у Бережанах. До цього жінка закінчила Погребищанське медичне училище та двадцять п’ять років пропрацювала медичною сестрою в реанімаційному відділенні Калинівської лікарні.
«У «спадок» від колишніх господарів будинку нам дісталась діжа для тіста, деко та піч, — розповідає господиня. — Я спочатку посміялася, навіщо мені все це. А потім пригадалися мамині пироги з печі і мені так закортіло спекти їх. За допомогою звернулася до сусідки Марії Федорівни. Вона зналась на випічці, пекла для церкви хліб, проскурки. І бабуся залюбки розкрила мені всі свої секрети: як давати раду печі, — пригадує коровайниця. – З того часу печу для людей хліб. Двадцять п’ять років я бачила людський біль, страждання і навіть смерть. А тепер я дарую людям радість. Піч, яка нам дісталася у спадок, не витримала, довелося перемуровувати, дерев’яна лопата, якою виймаю хліб з печі, перегоріла, а я витримую. Не знаю на скільки мене вистачить, але відмовити людям не можу».
