Іноді найсильніші вчинки народжуються не в моменті. Вони визрівають між болем, пам’яттю і любов’ю, яка не має кінця.
У Хмільнику, родина загиблого захисника України Андрія Пацанівського (мама Явдокія та батько Анатолій) нещодавно здійснили пожертву у розмірі 184 тисячі гривень на Михайлівську церкву, що на Порубенцях. Ці кошти були передані від імені їхнього сина. Сина, який більше не повернеться додому. Сина, який віддав своє життя за Україну.
Ця допомога храму — ніби продовження його життя у добрих справах. Це — світло, яке батьки запалюють замість нього.
— За ці кошти вже придбано церковне освітлення (8 менших і одне велике панікадило) та необхідні приналежності, а також частково підтримано будівництво храму. І це світло, яке тепер з’являється у церкві, має особливий зміст — воно про пам’ять, яка не згасає, — зауважив священник Іван Пукас.
30 квітня, під час зборів духовенства у Церкві святих апостолів Петра і Павла, мама загиблого воїна також завітала на спільну молитву. Саме там відбулося вручення посмертної нагороди, свідками якої стали журналісти «Хмільник онлайн».
Благочинний Іван Пукас, з благословення митрополита Епіфанія, передав родині медаль «За любов і жертовність до України», якою було відзначено Андрія Пацанівського.
Також батька захисника, Анатолія Пацанівського, нагородили благословенною грамотою митрополита Вінницького і Тульчинського Михаїла.
Цього дня у храмі були щирі сльози мами. Ті сльози, в яких можна почути більше, ніж у словах. Бо є біль, який неможливо передати. І є любов, яка сильніша за втрату.
І справді… наші герої не зникають. Вони залишаються поруч — у світлі, у справах, у серцях тих, хто продовжує жити і діяти за них.
Але… так хотілося б, щоб вони жили…
Ольга Франчук
