41-річний вінничанин Роман до повномасштабної війни мав успішний бізнес: виготовляв металокаркаси та кузови для техніки, керував колективом із кількох десятків людей. Усе змінила війна.
25 лютого 2022 року він добровільно прийшов до військкомату.
«У мене четверо дітей. Саме тому я йду воювати», — пояснював тоді свій вибір.
Перший бойовий досвід Роман отримав у складі «Добробату» на Херсонщині. Після поранення та реабілітації міг повернутися до мирного життя, але страшна новина про загибель дітей унаслідок ракетного удару по Дніпру стала для нього точкою неповернення.
Він долучився до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади як розвідник-снайпер. Саме там отримав позивний «Шеф» — за виважені рішення та здатність вести за собою людей. Разом із побратимами воював на Запорізькому напрямку.
У 2024 році після звільнення зі служби Роман намагався відновити свій бізнес, однак робота вже не давала відчуття повноти життя. Він зізнається: «Думками ти завжди там — із побратимами, на передовій».
Згодом він вирішив приєднатися до прикордонників і нині служить у Могилів-Подільському прикордонному загоні. Для нього це — новий етап служби, але з тією ж метою: захищати Україну.
Попри військові будні, Роман залишається турботливим батьком і чоловіком. У вільний час бере до рук гітару або готує для родини. Каже, що саме за спільним столом найбільше відчуває мир і щастя — те, заради чого він тримає зброю.
