У Хмільнику є традиції, які не зникають навіть тоді, коли громада стає маленькою. Є пам’ять, яку несуть кілька людей — але несуть так дбайливо, що вона продовжує жити для всього міста. Однією з таких людей є Едуарда Девідзон — представниця єврейської громади Хмільника, що зберігає традиції, історію та дух свого народу навіть у непрості часи.
Напередодні Хануки (стародавнього юдейського символічного свята) ми поговорили з пані Едуардою про те, як у Хмільнику святкують це світле свято, як громада береже свою пам’ять, та чому світло завжди перемагає навіть тоді, коли його, здається, так мало.
— Розкажіть, будь ласка, як у Хмільнику святкують Хануку. З чого починається це свято?
— Ханука у нас починається 14-го грудня ввечері. Ми ставимо ханукію (особливий дев’ятисвічник) — її не треба плутати з менорою, у якій 7 свічок і яку запалюють на шабат. У ханукії 8 свічок і ще одна — робоча, вона запалює всі інші. Її називають шамашка.
У перший день ми запалюємо одну свічку, у другий — ще одну, вже горять дві, і так щодня додається ще одна. Коли горить усі вісім свічок — свято закінчується.
Символ Хануки — перемога світла над темрявою. У наші неспокійні дні це особливо відчувається: перемога світла над злом.
— Ви згадували, що історія євреїв Хмільника дуже непроста. Що потрібно про неї знати?
— У нашому місті до Другої світової війни проживало дуже багато євреїв. Під час війни поліцаями було страчено й убито 11 760 людей, у тому числі дітей. На місці страти у лісі тепер встановлений Меморіальний комплекс жертв фашизму. Там знайдено шість ям поховань.
На Лисій горі в одній могилі лежать 6800 людей, поруч — дитяча могила, де поховані немовлята… Їх там 360. Малят окупанти відривали від годуючих матерів, розривали навпіл… Тих історій важко навіть торкатися.
Зараз у Хмільнику залишилося лише 15 євреїв, які залишаються тут і не виїхали. Але ми кожну третю неділю серпня (у День пам’яті жертв нацизму та сталінізму) збираємось біля Меморіалу, незважаючи на погоду.
Запрошуємо гостей з інших міст, приходять місцеві жителі, представники міськради.
Цього року до нас приїжджав письменник Борис Забарко, подарував дві свої книги. Дуже багато спогадів хмільничан зібрала наша краєзнавиця Михайлиця Оксана.
— Чи відбувається в місті спільне запалення ханукії?
— Ні, у Хмільнику ми не встановлюємо велику ханукію — немає синагоги.
Синагога є на території санаторію «Радону» всередині ванного відділення, але, на жаль, вона не діюча. Равин є у Вінниці, а в нас немає, тому кожен запалює свічки вдома.
Перед запаленням першої свічки говориться молитва. Запалюють не справа наліво, а навпаки — зліва направо. Першою запалюється робоча свічка, шамаш, і вона запалює всі інші.
Минулого року до Хмільника приїжджав равин із Житомира і ми разом запалювали ханукію (на фото).
— Що символізує Ханука для вас особисто?
— Це свято енергії. За старою легендою, знайшли колись кувшинчик з маслом, якого мало вистачити на один день, а він горів вісім. Ось чому на Хануку смажать оладки (латкес) і пончики (суфґаніот) на олії — все символічне.
Діти в цей день веселяться, крутять тріскачки, чотиригранні іграшки-дзиги (дрейдли). Це свято радості, піднесення, перемоги світла над темрявою. Дітям дарують гроші (хануке-ґелт), а також збирають кошти для бідних.
— Чи змінилося сприйняття Хануки у громаді з роками?
— Звичайно. Нас залишилось дуже мало. Але кожного року, коли я запалюю ханукію, думаю тільки про одне: світло все одно перемагає. Навіть коли громада мала, навіть коли історія болюча.
Ми живемо, ми пам’ятаємо, і ми зберігаємо наші традиції.
Спілкувалася Ольга Франчук
