У Музеї історії міста Козятина продовжують знайомити громаду з долями репресованих козятинців. Цього разу — історія священнослужителя Олександра Самосенка, який пройшов через переслідування та табори, але не зрадив своїй вірі.
Олександр Самосенко народився у 1893 році в селі Шпирки (нині — Барський район) у польській родині. Освіту здобував у Барі та Кам’янці-Подільському, а згодом вступив до духовної семінарії в Житомирі. У 1917 році отримав священницькі свячення.
Своє служіння він розпочав у Кам’янці-Подільському, згодом працював у Житомирі, Махнівці та Самгородку. Упродовж 1918–1928 років був ксьондзом костелу Матері Божої Доброї Ради в Козятині.
Після встановлення більшовицької влади священники стали одними з перших, хто зазнав переслідувань. 23 серпня 1935 року отця Самосенка заарештували за надуманими звинуваченнями. Вироком суду його засудили до семи років ув’язнення.
Він пройшов через важкі випробування — Соловецькі табори, будівництво Біломоро-Балтійського каналу, заслання у Карелії. Попри це, зберіг віру та відданість своєму покликанню.
Після звільнення у 1940 році повернувся до Житомира, де почав відроджувати католицьку громаду. Навіть під тиском влади продовжував душпастирську діяльність, ставши одним із небагатьох священників на Житомирщині та Поділлі у повоєнний час.
Отець Самосенко помер 20 березня 1956 року. Його поховано на старому католицькому кладовищі у Житомирі. Лише у 1993 році священника було офіційно реабілітовано.