Цьогоріч минає 113 років від дня відкриття Земського училища у селі Козятин — навчального закладу, який став справжнім осередком освіти для кількох поколінь мешканців громади. Сьогодні ця будівля відома як Опорний комунальний заклад «Гімназія №9 Козятинської міської ради», а її незвичайна архітектура вже понад століття привертає увагу істориків і краєзнавців.
Про історію школи розповіла директорка КЗ «Музей історії міста Козятин» Лілія Макаревич.
«Чотирьохкласне училище відкрилося у 1913 році. Тоді за його парти сіли понад двісті хлопчиків та дівчаток. Приміщення училища було збудовано за околицею села Козятин, яке дало назву містечку і станції, тому тривалий час його називали “школою на полі”. Учитися у нових просторих класах, обладнаних за останнім словом тодішньої техніки, було справжнім задоволенням», — зазначає Лілія Макаревич.
Навколо навчального закладу простягався великий фруктовий сад, від якого до наших днів збереглося лише кілька старих яблунь та груш. Поруч шумів прадавній ліс — нинішній заказник «Сестринівська дача», що робило місце особливо мальовничим.
Освіта в Козятині почалася ще у XIX столітті
Втім, історія шкільництва у Козятині розпочалася значно раніше.
«До побудови нового училища у селі вже діяло однокласне народне училище, відкрите ще у 1884 році. Спочатку там навчалося лише 45 хлопчиків і п’ять дівчаток», — розповідає директорка музею.
Серед перших педагогів були Григорій Марчевський, Михайло Соловйов та Григорій Гордовський, а Закон Божий викладав місцевий священник Павло Завадовський, який служив у церкві Святого Луки.
Саме з цією церквою пов’язана ще одна цікава історична сторінка.
«У 1892 році саме Павлу Завадовському сповідався майбутній видатний історик Михайло Грушевський, який перебував у Козятині разом із дідусем та бабусею», — зазначає Лілія Макаревич.
При школі діяв церковний хор, яким керував Захарій Сташевський, а вже у 1900 році відкрили окремий клас для дорослих, де навчалися 24 особи. Сьогодні це сільський клуб.
Від земського училища до сучасної гімназії
За свою більш ніж столітню історію школа неодноразово змінювала назву та статус.
До 1927 року навчання було чотирирічним. Пізніше заклад став неповною середньою трудовою школою, а згодом — залізничною школою №31. У 1940 році навчальний заклад отримав статус десятирічної школи.
Під час Другої світової війни у його приміщенні розмістили військовий шпиталь.
Після війни школа ще кілька разів змінювала номер, а нині відома як Гімназія №9.
У різні роки її очолювали Михайло Селегей, Іван Рибачук, Олександр Масюк, Анатолій Колісний, Броніслав Гудзовський, а з 2008 року педагогічний колектив очолює Олег Заїчко.
Будинок із «косими» вікнами
Особливу цінність становить сама будівля школи.
«Її ще називають будинком із косими вікнами. Трапецієподібні вікна, скромний цегляний декор і фронтон із цифрою “1913” чітко свідчать про унікальність споруди як пам’ятки архітектури», — наголошує Лілія Макаревич.
Архітектурною особливістю є також дерев’яний другий поверх одного з причілків, оздоблений пілястрами, що імітують цегляні елементи.
Чи причетний до школи Опанас Сластіон?
Одна з найцікавіших сторінок історії стосується можливого автора проєкту будівлі.
«Існує версія, що до будівництва споруди міг бути причетний видатний український художник, архітектор та етнограф Опанас Сластіон — творець українського національного стилю в архітектурі та автор понад пів сотні земських шкіл», — зазначає Лілія Макаревич.
Хоча документального підтвердження цьому поки немає, будівля має характерні риси українського архітектурного модерну: шестикутні вікна, декоративну цегляну кладку з українськими орнаментами та виразний силует.
Разом із тим, дослідники припускають, що подібний стиль могли використовувати й інші архітектори початку ХХ століття.
Жива історія Козятина
Попри те, що нині учнів у школі значно менше, ніж століття тому, вона продовжує працювати, залишаючись однією з найстаріших освітніх установ громади.
«На жаль, у XXI столітті школярів тут поменшало щонайменше утричі. Але незмінними залишаються чудовий педагогічний колектив, виховані діти та дбайливе ставлення до унікальної історичної споруди», — підсумовує директорка музею Лілія Макаревич.
Понад століття ця школа не лише навчає дітей, а й залишається живою пам’яткою історії Козятинщини — свідком розвитку освіти, змін епох та долі багатьох поколінь.