Про маловідомі сторінки історії Сестринівки та людей, які стояли біля витоків її заснування, розповіли у Музеї історії міста Козятин.
Матеріал, підготовлений директоркою музею Лілією Макаревич, відкриває цікаві факти про події, що відбувалися на території сучасної Козятинщини понад чотири століття тому.
За історичними джерелами, у 1607 році ці землі пережили черговий спустошливий татарський набіг. Саме тоді поблизу Білилівки відбулася битва між татарським військом та коронними силами. Бій завершився поразкою оборонців, а разом із ними загинув досвідчений військовий і лицар Ярош Вільга Гадзімірський, який захищав цей край. Білилівка та навколишні поселення були зруйновані.
Як зазначає директорка музею Лілія Макаревич, уже наступного року, у 1608-му, ці маєтності перейшли до Анни з Ходкевичів — княжни Іоахімової-Корецької, уродженки знаменитого роду Ходкевичів та сестри великого гетьмана Кароля Ходкевича.
«Не встигла вона остаточно облаштувати свої володіння, як уже в 1612 році татари знову спустошили Білилівку, яка лише почала відроджуватися після попередніх руйнувань», — зазначає Лілія Макаревич.
Попри чергову трагедію, життя на цих землях не припинилося. Люди повернулися, відбудували поселення, а поруч із Білилівкою виникли нові села.
За словами директорки музею, саме тоді були засновані Сестринівка, Махаринці, Огіївка та Голубівка.
«Засновниками цих сіл стала шляхта, яка перебувала на службі князів Корецьких. Саме від їхніх прізвищ — Сестринець, Махаринський, Огій та Голуб — походять назви населених пунктів», — пояснює Лілія Макаревич.
Анна Корецька активно розбудовувала свої володіння. У Білилівці вона звела замок, монастир східного обряду, розпочала будівництво ще одного храму та спорудила будинок для подорожніх.
Подальша доля князівського роду була драматичною. Син Анни — Самуель Корецький — після битви під Цецорою потрапив у турецький полон і був страчений у Стамбулі. Після смерті матері маєтності перейшли до його доньки Анни, а згодом — до інших представників роду Корецьких.
Втім, князі Самуель і Кароль Корецькі мали значні борги, через що поступово передавали свої володіння під заставу. Як зазначає дослідниця, вже у 1644 році власником Білилівки згадується Павло Янковський.
«На збереженій світлині, ймовірно, зображена родина Янковських — нащадків колишніх володарів Білилівки, Сестринівки та інших навколишніх сіл, які мешкали на Козятинщині вже на початку ХХ століття», — зазначає директорка музею.
Після козацьких воєн власники тривалий час не поверталися до своїх маєтків. Лише згодом сюди приїхала донька Павла Янковського — Катерина Флоріанівна Потоцька, а пізніше володіння перейшли до її доньки Марини Лясковської.
Водночас боротьба за спадщину князів Корецьких не припинялася. Одним із найгучніших епізодів стала подія 1701 року, коли князь Єжі Любомирський разом із власним військом та за підтримки козаків Семена Палія захопив Білилівку. Лясковська звернулася зі скаргою до короля, а судові суперечки тривали ще багато років.
Лише у 1751 році, після тривалих судових процесів, Білилівка та навколишні села, серед яких і Сестринівка, були офіційно передані Степану-Миколі Браницькому.
Особливу увагу Лілія Макаревич звертає і на історичний портрет Лавінії Радзивілл-Корецької — доньки Анни Ходкевич-Корецької, світлина якої також збереглася до наших днів.
Матеріали музею вкотре підтверджують, що історія Сестринівки є невіддільною частиною історії всієї Козятинщини — із князівськими родами, козацькими війнами, татарськими набігами та людьми, які, попри всі випробування, відроджували життя на цих землях.