Старі фотографії — це більше, ніж просто чорно-білі кадри. Вони повертають нас у той Хмільник, де вирувало життя, звучала музика, народжувалися перші кохання, а молодь рахувала години до вечірніх танців.
Саме такими спогадами ексклюзивно для «Хмільник онлайн» поділилася хмільничанка Едуарда Давідзон, показавши архівну світлину старого Будинку культури та відділення банку, яких сьогодні вже не зможемо побачити.
За словами пані Едуарди, старий Будинок культури був справжнім осередком культурного життя Хмільника. Тут проходили звітні концерти художньої самодіяльності шкіл міста й району, працювали танцювальні, вокальні та хорові гуртки, а також аматорський театральний колектив місцевої молоді.
— У зал неможливо було потрапити. Бажаючих було більше, ніж він міг умістити. Усі гуртки працювали безкоштовно, а керувала театральним колективом Тамара Кіндратівна Миронова — жінка поважного віку, але з молодою душею, — згадує Едуарда Давідзон.
Окремими теплими словами вона говорить про багаторічного завідувача Будинку культури Олександра Попова.
— Про нього можна згадувати тільки хороше. Це була людина, яка присвятила себе мистецтву. Багато років поспіль саме він був нашим Дідом Морозом. Снігуроньки змінювалися, а Дід Мороз залишався незмінним. Він грав у виставах і був справжньою людиною-святом, — розповідає хмільничанка.
Та чи не найбільше спогадів у пані Едуарди пов’язано з молодістю.
Щовечора Будинок культури наповнювався музикою. Узимку саме тут проходили танці, на які поспішала молодь з усього міста.
— Ми не могли дочекатися дев’ятої вечора. Пам’ятаю, як у двадцятиградусний мороз бігли в капронових панчохах, які примерзали до ніг. Швидко перевзували чоботи на туфлі на підборах — і бігом до великої зали. Саме тут звучали вальс, танго, а пізніше — твіст і ще деякі. Тут знайомилися, закохувалися, і дуже багато молодих людей саме після цих танців стали сімейними парами, — ділиться спогадами вона.
Та одного дня ця будівля назавжди залишилася лише у пам’яті хмільничан.
За словами Едуарди Давідзон, поруч знаходилося єдине на той час міське відділення банку, а за ним — пожежна частина. Саме цей факт і досі викликає у неї найбільший подив.
— Коли загорівся Будинок культури, пожежна частина була буквально через дорогу. Але в пожежних машинах не було води. Через це врятувати будівлю не вдалося — вона повністю згоріла, — згадує жінка.
Згодом на цьому місці звели новий Будинок культури, який і сьогодні знайомий жителям Хмільника.
Архівні фотографії нагадують не лише про будівлі, яких уже немає. Вони повертають атмосферу міста, де вечорами лунав сміх молоді, де безкоштовно працювали творчі гуртки, де переповнені зали збирали глядачів, а святкові ранки для дітей роками проводив один і той самий добрий Дід Мороз.
І, мабуть, саме в цьому найбільша цінність старих світлин. Вони зберігають архітектуру, людські історії, емоції та пам’ять, без яких неможливо уявити минуле нашого міста.
«Хмільник онлайн» щиро дякує Едуарді Давідзон за світлини та безцінні спогади, якими вона ділиться з нашими читачами.
Якщо у ваших сімейних альбомах також зберігаються старі фотографії Хмільника або ви пам’ятаєте цікаві історії про місто — надсилайте їх до редакції. Разом ми зможемо зберегти історію Хмільника для наступних поколінь.