Для когось жовтневий дощ — нагода залишитися вдома з горнятком гарячого чаю, а для старости Сальницького старостинського округу Калинівської громади Катерини Шишман — причина для хвилювання. Адже негода заважає завершити важливу справу: належним чином підготувати вулики до зимівлі. Уже дев’ять років бджільництво для неї не просто захоплення, а частина життя, без якої вона себе не уявляє.
Подарунок, який змінив життя
Усе почалося дев’ять років тому під час відпочинку. Тоді доля звела Катерину із сім’єю пасічників, для яких догляд за бджолами був не лише спільною справою, а й сімейним бізнесом, що дозволяв заробляти на відпочинок і подорожі.
Їхні розповіді настільки захопили жінку, що вона вирішила спробувати й сама. А коли чоловік запитав, що подарувати їй на 35-річчя, відповідь була несподіваною — вулики з бджолами.
Так у родині Шишманів з’явилися перші три вулики. Тоді Катерина ще не здогадувалася, що звичайний подарунок переросте у справу, якій вона присвячуватиме майже весь вільний час.
Перші знання про бджільництво шукала в інтернеті. Коли виникали труднощі, телефонувала новим друзям-бджолярам, які й запалили в ній інтерес до цієї справи.
Не все вдавалося одразу. Були помилки, втрачені бджолосім’ї, розчарування та моменти, коли хотілося все залишити. Але щоразу Катерина поверталася до своїх бджіл. Згодом зрозуміла: це захоплення вже стало невіддільною частиною її життя.
— Кажуть, що коли починаєш отримувати задоволення навіть від того, що тебе кусає бджола, то ти вже справжній бджоляр. Так і в моєму випадку. Узимку, коли не займаюся бджільництвом, відчуваю якийсь дискомфорт. І навіть біль від укусу бджоли для мене вже приємне відчуття, — усміхається Катерина Шишман.
Від трьох вуликів до власного грантового проєкту
З роками захоплення набирало обертів. Катерина не лише вдосконалювала свої знання, а й шукала можливості для розвитку пасіки.
— Після кількох років роботи написала власний проєкт та взяла участь у грантовому конкурсі. Моя ініціатива перемогла, й за отримані кошти придбала причіп для перевезення вуликів, — продовжує співрозмовниця. — Так моя пасіка зросла до 39 вуликів. Для людини, яка починала з трьох подарованих бджолосімей і самостійно опановувала всі тонкощі бджільництва, це було вагомим досягненням.
Однак природа не завжди прихильна навіть до найдбайливіших господарів. Минулорічна холодна зима стала серйозним випробуванням: частина бджолосімей не пережила морозів. Нині під опікою Катерини залишилося двадцять вуликів.
Жінка не приховує, що втрачати бджіл важко. Адже за кожною сім’єю — місяці праці, догляду та сподівань. Та попри невдачі відмовлятися від улюбленої справи не збирається.
Пасіка, яка не знає вихідних
Бджільництво лише на перший погляд здається спокійним заняттям. Насправді це постійна праця, яка потребує знань, терпіння та уважності.
Для Катерини пасічний сезон розпочинається ще в лютому, коли необхідно подбати про підгодівлю бджіл. Далі — весняні та літні турботи, спостереження за розвитком бджолосімей, догляд за вуликами. І так до пізньої осені, коли настає час утеплення та підготовки пасіки до зимівлі.
Щовихідних жінка поспішає до своїх підопічних. Попри зайнятість на посаді старости, усі основні роботи на пасіці виконує самостійно.
Для неї це не обтяжливий обов’язок, а можливість відволіктися від щоденних справ, побути на природі та поспостерігати за дивовижним життям маленьких трудівниць.
А коли приходить час качати мед, до роботи долучаються чоловік Юрій та свекор. Так захоплення Катерини поступово стало справою, яка об’єднує родину.
У кожного свій улюблений мед
За дев’ять років мед у сім’ї Шишман став не просто смаколиком, а звичним продуктом, який майже повністю замінив цукор.
Щоправда, у кожного члена родини свої вподобання.
Чоловік Юрій та молодша донька полюбляють будь-який мед. Юрій розпочинає свій день зі склянки води з медом та бджолиним пилком, а Златі мед смакує практично з усіма стравами.
Старша донька більш вибаглива — надає перевагу лише соняшниковому меду. Соняшниковому меду надає перевагу і син. Сама ж Катерина найбільше любить липовий мед із різнотрав’ям.
Та, мабуть, найцінніше для неї навіть не зібраний урожай. Значно важливіші ті години, які вона проводить біля вуликів, спостерігаючи за життям бджіл та радіючи кожній бджолосім’ї, що успішно пережила зиму.
Колись усе почалося із трьох вуликів, подарованих на день народження. А сьогодні, через дев’ять років, Катерина Шишман вже не уявляє свого життя без пасіки.
І поки за вікном ідуть осінні дощі, її думки знову біля бджіл. Чи встигне утеплити всі вулики? Як вони переживуть прийдешню зиму? Яким буде наступний сезон?
Бо для справжнього бджоляра пасіка — це не лише мед. Це — любов, відповідальність і особливий світ, до якого одного разу торкнувшись, хочеться повертатися знову і знову.