Коли Світлані Горупащенко було вісім років, вона прочитала книгу про Гаррі Поттера. Історія хлопчика-чарівника настільки захопила дівчинку, що вона вирішила: коли виросте, обов’язково стане письменницею. Тоді це була лише дитяча мрія, одна з тих, які тихенько живуть у серці й чекають свого часу.
Минали роки, змінювалися країни, робота, обставини, а любов до історій залишалася. І ось цьогоріч мрія здійснилася — у світ вийшла перша книга Світлани «Під зорями Андервуду».
Сьогодні Світлана живе в Нідерландах, володіє кількома іноземними мовами, відвідала вже 20 країн світу, але найважливіше для неї — вона нарешті побачила власну історію надрукованою. Її шлях до першої книги був довгим, сповненим пошуків, сумнівів, нових знайомств і непростих рішень. Та, мабуть, саме так і народжуються справжні історії — з маленької мрії, яку людина не дозволяє собі забути.
Дівчинка з Пикова, яка любила слова
Світлана народилася в мальовничому подільському селі Пиків, що нині входить до Іванівської територіальної громади. Вона зростала у творчій родині, де кожен мав власний талант і захоплення.
Мама Леоніда очолює місцевий будинок культури, гарно співає, а колись захоплювалася малюванням. Тато Сергій — майстер, який виготовляє меблі, та водночас любить фотографувати. Фотографія стала хобі й для брата Анатолія. Тож у родині завжди знаходилося місце для творчості, фантазії та бажання створювати щось красиве.
Можливо, саме ця атмосфера допомогла Світлані відчути, наскільки захопливим може бути світ мистецтва. Уже в четвертому класі вона написала свої перші вірші. Щоправда, нікому їх не показувала й навіть не зізнавалася, що пише. Її маленький творчий світ тоді був лише її власною таємницею.
— У десятому класі я взяла участь у районному конкурсі читців імені Тараса Шевченка. Окрім твору Кобзаря, наважилася прочитати два власні вірші. Саме цей крок став для мене особливим. Після конкурсу мені зателефонували й запросили до літературного об’єднання «Дивоцвіт», яким керувала Марія Катічева, — пригадує Світлана Горупащенко.
Відтоді кожна третя субота місяця була для Світлани особливою. Вона приїжджала з Пикова до Калинівки, щоб зустрітися з юними поетами, поділитися своїми творами, почути думки інших і навчитися чогось нового. У «Дивоцвіті» знайшла друзів, однодумців і людей, які підтримували її творчі спроби.
Саме там Світлана вперше прочитала свою прозову роботу й отримала схвальні відгуки. Тоді, можливо, вона ще не знала, що колись її тексти перетворяться на справжню книгу, яку триматимуть у руках незнайомі люди. Але перші кроки вже були зроблені.
Навчання, яке відкрило світ
Після школи Світлана вступила до Житомирського державного університету імені Івана Франка, де здобула фах учителя хімії, біології та природознавства. У юності вона не уявляла, що житиме за кордоном, хоча мрія про міжнародний досвід уже тоді була.
Світлана дуже хотіла навчатися за обміном і докладала зусиль, щоб отримати таку можливість. На третьому курсі її наполегливість принесла результат: вона виграла грант на навчання в Польській академії. Після завершення програми повернулася в Україну й продовжила навчання, здобувши магістерський ступінь.
Уже на шостому курсі Світлана почала працювати у приватному християнському ліцеї «Сяйво». Викладала учням п’ятих — одинадцятих класів, була класною керівницею та очолила театральний гурток, який відвідували близько 40 дітей.
Саме в ліцеї вона відкрила для себе ще одну грань творчості — написання сценаріїв. Робота з дітьми над виставами стала справжньою пригодою. Діти вчили ролі, готувалися до виходу на сцену, хвилювалися перед прем’єрами, а на вистави приходило до 300 глядачів.
— Двадцять четвертого лютого 2022 року мала відбутися перша репетиція вистави за книгою «Енн із Зелених Дахів». Напередодні діти отримали нові костюми, раділи, приміряли їх, чекали на початок роботи. Але репетиція так і не відбулася. Повномасштабна війна перекреслила звичне життя, залишивши позаду багато дитячих планів і мрій, — із сумом розповідає співрозмовниця.
До завершення навчального року Світлана працювала з учнями онлайн. А згодом її життя почало змінюватися ще більше.
Коли дорога веде до нових країн
У 2022 році Світлана отримала запрошення до Словаччини. Там долучилася до волонтерського проєкту Erasmus+ і працювала в культурному центрі для дітей різного віку, організовуючи їхнє дозвілля та творчі заняття.
Нова робота відкривала нові можливості. Супроводжуючи дітей, Світлана побувала у своїх перших восьми країнах. Подорожі давали змогу знайомитися з іншими культурами, бачити світ ширше й переконуватися, наскільки різними можуть бути люди та водночас наскільки багато їх об’єднує.
Згодом вона отримала запрошення працювати в школі Братислави, де допомагала українським дітям. Це був цінний досвід, можливість навчатися в талановитих педагогів, знаходити нові підходи до роботи й підтримувати дітей, яким довелося адаптуватися до життя далеко від дому.
Після завершення співпраці Світлана повернулася в Україну, але наприкінці 2023 року знову вирушила за кордон — цього разу до Нідерландів як учителька-волонтерка.
Спочатку вона працювала з українськими дітьми, допомагаючи їм освоюватися в нових умовах. Проте з часом діти адаптувалися до життя в іншій країні, і потреба в такому супроводі зменшилася. Світлана вирішила змінити професійний напрямок. Працювала баристою, у пекарні, а нині працює операторкою друкарського верстата.
Її життя за кордоном — це постійне навчання, пристосування до нових обставин і пошук можливостей. Окрім української, Світлана володіє словацькою, польською, англійською та турецькою мовами, а зараз вивчає нідерландську.
Вона не перестає відкривати світ. Серед відвіданих країн особливе місце посідає Ірландія, яка вразила її краєвидами та історичними пам’ятками. Дуже подобається Світлані й Париж — місто, яке має особливу атмосферу й надихає на нові враження.
Але навіть серед нових міст, мов і знайомств завжди є щось, що нагадує про дім.
Місце, де знову оживає творчість
Живучи в Нідерландах, Світлана знайшла підтримку в баптистській церкві, прихожани якої стали для неї близькими людьми. Вони допомагають відчувати себе не самотньою далеко від України, дають відчуття спільноти та родинного тепла.
Тут вона знову повернулася до театральної діяльності. Очолила театральний гурток, почала писати сценарії, працювати над постановками. Уже вдалося поставити чотири вистави.
Здається, творчість завжди знаходить Світлану, хоч би де вона була. Колись вона писала вірші, потім створювала сценарії для школярів, а тепер пише книги. Усі ці заняття об’єднує одне — бажання розповідати історії, які захоплюють, допомагають краще розуміти людей і залишають щось важливе в серці.
«Під зорями Андервуду»: книга, яка чекала свого часу
До написання першої книги Світлана взялася ще у 2018 році. Тоді з’явилися перші п’ять розділів. Подруги стали її першими читачками й були в захваті від історії. Вони радили не залишати розпочату роботу, адже бачили в ній потенціал.
Та завершити книгу виявилося непросто. Бракувало часу, фізичних сил, а іноді й рішучості сісти за текст після насиченого робочого дня. Завжди знаходилися інші справи, через які написання можна було відкласти на потім.
Зрештою Світлана вирішила змінити підхід. Вона привчила себе писати щодня, нехай навіть по кілька абзаців. Без очікування ідеального моменту, без вимоги зробити все відразу. Крок за кроком історія почала набувати завершеного вигляду.
Так народилася книга «Під зорями Андервуду» — історія для підлітків і про підлітків.
Світлана любить працювати з дітьми й намагається глибше розуміти їхню психологію. Їй цікаво, що вони відчувають, чого бояться, як переживають зміни, знаходять друзів і вчаться приймати себе. Саме тому у своїй книзі вона звернулася до тем, близьких юним читачам.
Водночас авторка захоплюється XIX століттям, його атмосферою, історією та вінтажними речами. Тож події книги відбуваються в тому історичному періоді, у вигаданому місті Андервуд, яке Світлана створила власною уявою.
У центрі історії — дівчинка, яка боїться людей і після переїзду до бабусі змушена звикати до нового місця. На неї чекають непроста адаптація, нові знайомства, переживання, перше кохання та відкриття, які поступово змінюють її внутрішній світ.
Це історія про дорослішання, страхи, стосунки та пошук свого місця. Про те, як непросто буває зробити перший крок назустріч іншим і як важливо мати поруч людей, які допоможуть повірити в себе.
Книга вийшла друком у Житомирі коштом авторки накладом лише 100 примірників. Та навіть такий невеликий тираж не затримався на полицях — усі примірники швидко розкупили читачі. Світлана отримала багато схвальних відгуків, які стали для неї підтвердженням того, що її історія знайшла відгук у серцях людей.
Тепер авторка шукає спонсорів, щоб перевидати книгу й дати можливість познайомитися з нею більшій кількості читачів. У планах — ще два наклади по тисячі примірників кожен.
Для Світлани це не просто бажання надрукувати більше книг. Це можливість продовжити шлях, який розпочався ще в дитинстві, коли восьмирічна дівчинка вперше повірила, що теж колись зможе створювати власні світи.
Попереду — нові історії
Зупинятися на першій книзі Світлана не збирається. Нині вона працює над новим твором у жанрі фентезі. Це буде інша історія, з новими подіями, героями та творчими викликами. Для авторки така зміна жанру — можливість спробувати себе в новому напрямку й дати волю фантазії.
Можливо, саме в цьому й полягає особливість людей, які люблять писати: навіть коли одна історія завершується, у думках уже народжується наступна. Вони помічають деталі, спостерігають за людьми, збирають враження з подорожей і перетворюють усе це на слова.
Але за тисячами кілометрів від рідного Пикова Світлана найбільше сумує за Україною та своїми рідними. Коли приїжджає додому у коротку відпустку, намагається провести з близькими якомога більше часу. Адже жодні подорожі не замінять родинних розмов, знайомих краєвидів і відчуття, що ти вдома.
І, звичайно, є речі, без яких не обходиться жоден приїзд. Світлана обов’язково просить маму приготувати її улюблений червоний борщ і спекти картоплю. Мабуть, саме з таких простих речей і складається справжнє відчуття дому — зі знайомих смаків, маминих рук, голосів рідних і тепла, яке не залежить від відстані.
Світлана Горупащенко не стала письменницею за один день. Її перша книга народжувалася роками — між роботою, переїздами, новими обов’язками та щоденними турботами. Але Світлана довела собі, що мрії здійснюються не лише завдяки натхненню. Іноді для цього потрібно просто повертатися до своєї справи щодня, навіть якщо вдається написати лише кілька абзаців.
І хто знає, можливо, серед тих, хто нині читає «Під зорями Андервуду», є дитина, яка одного дня також повірить у свою мрію. Адже іноді достатньо однієї книги, щоб змінити чиєсь життя. А іноді — достатньо однієї маленької мрії, щоб колись створити цілий світ під зорями.