Рідні чекали на його дзвінок, друзі — на зустріч, а маленька донечка — на татове повернення. Та після довгих місяців невідомості до рідного села Сошанське Володимир Покушанов повернувся «на щиті».
31 травня 2026 року до рідного села Сошанське Самгородоцької громади назавжди повернувся український воїн Володимир Покушанов. Після кількох місяців невідомості та болісного очікування рідні, друзі та земляки зустріли свого Героя «на щиті».
Жителі громади навколішки, з державними прапорами та квітами, зустрічали кортеж із тілом Захисника. Колона автомобілів, яка супроводжувала воїна, стала символом вдячності, шани та єдності громади у спільному горі.
Спочатку кортеж зупинився біля будинку, де проживають дружина та донька Володимира, щоб найрідніші люди могли востаннє попрощатися із ним. Після цього процесія вирушила до батьківського дому.
Володимир Юрійович Покушанов народився 11 червня 1998 року в селі Сошанське у родині Юрія Володимировича та Олени Стефанівни Покушанових. Дитинство і юність провів у рідному селі. Навчався у Сошанській школі, а згодом продовжив освіту в Зозулинецькій школі, яку закінчив у 2015 році.
Після школи вступив до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, де здобув спеціальність штукатура та лицювальника-плиточника.
У 2018 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у військовій частині А0704 у Василькові. Уже наступного року підписав контракт і продовжив службу у військовій частині А2682. У 2019–2020 роках брав участь в антитерористичній операції на сході України.
У 2021 році Володимир створив сім’ю. Разом із дружиною Валентиною вони виховували донечку Єву. Рідні згадують, що сім’я завжди була для нього найбільшою цінністю, а турбота про близьких — головним життєвим пріоритетом.
Після початку повномасштабного вторгнення військовослужбовець разом із побратимами брав участь в обороні Київщини. 26 січня 2025 року його перевели до складу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, а вже 11 лютого він виконував бойові завдання на території Курської області.
Старший солдат, старший стрілець одного з десантно-штурмових підрозділів Збройних сил України Володимир Покушанов загинув 8 березня 2025 року під час штурмових дій поблизу населеного пункту Микільський Суджанського району Курської області російської федерації.
Від дня загибелі військовий вважався зниклим безвісти. Рідні до останнього сподівалися на диво та вірили, що він повернеться додому живим. На жаль, ці надії не справдилися.
Героєві назавжди залишиться 26 років.
Прощання із Захисником розпочалося біля батьківського дому, де минули його дитячі роки. Провести воїна в останню путь прийшли рідні, друзі, сусіди та односельці. Після цього жалобна процесія вирушила до храму Святого Миколая, де відбулася заупокійна служба, яку очолив священник Православної Церкви України Іван Дуник.
На кладовищі відбувся жалобний мітинг. Слова співчуття та вдячності родині висловили заступник сільського голови Олександр Марковський, староста Зозулинецького старостинського округу Олександр Максимчук, класний керівник Володимира Тетяна Храмлюк та військовий капелан отець Микола.
У своїх виступах вони згадували життєвий шлях полеглого воїна, його людяність, мужність, любов до рідної землі та відданість Україні.
Під звуки Державного Гімну України Захисникові віддали останню військову шану. Пролунав прощальний салют. Особливо болісним моментом церемонії стало вручення Державного Прапора України матері Героя як символу вдячності держави за жертовність її сина.
Володимир Покушанов віддав життя за свободу та незалежність України. Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті Самгородоцької громади та всіх, хто знав і поважав його.
Вічна пам’ять Герою.
