18 Листопада, 2026

Загинув за три дні до народження сина… Самгородоцька громада попрощалася з Анатолієм Богатчуком

Воїн загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині ще 9 лютого 2025 року. Понад рік рідні жили надією на його повернення, адже Анатолій вважався зниклим безвісти. Лише 12 листопада 2026 року родина отримала сповіщення про збіг результатів ДНК-експертизи.

Анатолій Богатчук народився 8 вересня 1993 року в Йосипівці у родині Василя Петровича Богатчука та Ольги Миколаївни Нечипорук. Він був наймолодшим із п’ятьох дітей. Тут минули його дитинство та юність, тут він навчався, зростав і будував плани на майбутнє.

У 1999 році Анатолій пішов до першого класу Йосипівського навчально-виховного комплексу, де провчився 11 років. Після закінчення школи у 2010 році вступив до Новогребельського професійно-технічного училища. Там здобув фах тракториста-механіка, завершивши навчання у 2011 році.

Трудову діяльність розпочав у столиці — працював на будівництві. Згодом, набувши досвіду, став майстром із перекриття будівель. Створив сім’ю, у якій у 2019 році народився син Кирило.

Після початку повномасштабного вторгнення дружина разом із сином виїхала за кордон. У 2024 році Анатолій зустрів Валерію, з якою почав жити у цивільному шлюбі. Він продовжував працювати у будівельній сфері, долучаючись до відбудови столиці та населених пунктів, що постраждали від російських обстрілів.

23 листопада 2024 року Анатолія призвали на військову службу до військової частини А0224. На той час родина чекала на народження ще однієї дитини.

9 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Зеленівка Покровського району Донецької області солдат Анатолій Богатчук загинув. Він служив навідником аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону.

Того дня рідні отримали звістку, що Анатолій зник безвісти. Розпочалися довгі місяці пошуків, очікування та надії. Однак 12 листопада 2026 року родині повідомили про збіг результатів ДНК-експертизи, який підтвердив загибель воїна.

Особливо болючою обставиною цієї втрати стало те, що Анатолій не дочекався народження молодшого сина. Маленький Лев з’явився на світ 11 лютого 2025 року — лише через три дні після загибелі батька. Він ніколи не побачить тата поруч, не відчує його обіймів і не почує його голосу. Та зростатиме, знаючи про батька з розповідей рідних, світлин і пам’яті про його подвиг.

Прощання із Захисником розпочалося біля батьківського будинку в Йосипівці. Саме тут минули дитячі та юнацькі роки Анатолія, тут на нього чекали рідні. Заупокійну відправу очолив священник Православної Церкви України, митрофорний протоієрей Роман Масира у співслужінні зі священником Олексієм Якубівським.

Згодом церемонія продовжилася у храмі села, де присутні спільною молитвою просили Господа прийняти душу воїна та дарувати його родині сили пережити непоправну втрату.

Після богослужіння відбувся мітинг-реквієм. Слова співчуття та вдячності родині висловили заступник сільського голови Олександр Марковський, учителька КЗ «Йосипівська гімназія» Ольга Тупчій та митрофорний протоієрей Роман Масира. У виступах звучали слова шани за мужність, відвагу та самопожертву Анатолія, який віддав життя за свободу України.

Під скорботні звуки траурна процесія вирушила до Алеї слави, де Героя поховали серед тих, хто також віддав життя за Україну.

Під час церемонії поховання матері Захисника, Ользі Миколаївні, вручили Державний Прапор України — символ держави, за яку боровся її син. На честь полеглого воїна пролунав військовий салют — остання військова шана захисникові, який до кінця залишався вірним присязі та українському народові.

Анатолій Богатчук повернувся до рідної Йосипівки назавжди. Його ім’я залишиться в історії Самгородоцької громади, а пам’ять про нього житиме у серцях рідних, односельців і двох синів, яким ще належить дізнатися історію батька, що віддав життя за їхнє майбутнє.

Вічна пам’ять і слава Герою України!