Павла Андрійовича Буцерогу, який героїчно загинув у бою за незалежність України, поховали на кладовищі в рідному селі Махаринці.
Павло народився 9 червня 1972 року. У школі був активним і спортивним: захоплювався футболом і легкою атлетикою, завжди згуртовував навколо себе однолітків. Його виховали працьовитим, відповідальним, щирим. У родині панувала любов і підтримка, а дім для нього був справжнім осередком тепла.
Після школи Павло здобув фах майстра побутової техніки у Білій Церкві, відслужив строкову службу в армії, працював на Махаринецькому цукровому заводі, а згодом — у Києві на підприємстві з виробництва ресторанного обладнання.
У шлюбі з Лесею Петрівною вони прожили 28 років. «Чудовий, справжній чоловік», — з глибоким сумом згадує вона. Їхній син Назар втратив не лише батька, а й найближчого друга — разом рибалили, облаштовували будинок, ділили плани на майбутнє.
Коли у січні 2023 року прийшла повістка, твердо сказав: «Ховатися не буду». Служив на сході — у Дніпрі, Запоріжжі. Пережив страшні втрати, жахи війни, та ніколи не скаржився. Двічі вдалося побачити дружину в Києві — потім зв’язок обірвався.
З 28 липня 2023 року вважався зниклим безвісти. Рідні не втрачали надії, шукали його до останнього. Але за два дні до дня народження Павла, надія остаточно зникла — офіційно підтверджено його загибель.
Солдат Буцерога Павло Андрійович, стрілець-санітар механізованого відділення військової частини А4712, загинув під час виконання бойового завдання в районі села Новопрокопівка Запорізької області, мужньо виконавши свій військовий обов’язок.
Він пробув на фронті 6 місяців і 10 днів. Дорога додому зайняла майже 2 роки — роки болю, очікування, сподівань. Родина тепер живе зі спустошенням, яке не заповнить ніщо: голос у пам’яті, запах, фотографії — все стало болючим нагадуванням.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Щирі співчуття рідним та близьким.
