Вчора, 1 листопада, на майдані Свободи було тихо. Лише вітерець розвіював прапори, а люди стояли хто з квітами, хто зі свічкою.
У кожного в очах був сум і пам’ять.
Бо цього дня у Хмільнику освятили 44 оновлені меморіальні банери з обличчями тих, хто віддав життя за Україну.
Ці фото — як жива присутність героїв. Здавалось, що ось вони, поруч… дивляться з небес і тихо питають: “Ви тримаєтеся?”
Поруч їхні мами, дружини, діти, різні. Вони стояли мовчки, стискаючи руки і опустивши очі. І, здається, навіть камінь під ногами розумів, що тут — не просто церемонія, а жива пам’ять, що болить.
Священники відслужили молебень. Над майданом лунали молитви, які ніби здіймалися разом із осіннім димом у небо.
І кожне «Господи, помилуй» лягало просто в серце.
«Вони віддали життя за те, щоб ми могли жити»,— звучало над натовпом.
Люди не стримували сльози.
Бо як їх стримати, коли перед тобою обличчя тих, хто вже ніколи не повернеться.
Сьогодні наш обов’язок пам’ятати наших героїв!
Хмільник знову об’єднався у молитві, у болі, у вірі.
І поки ці банери стоятимуть — стоятиме й наша пам’ять.
