Сьогодні, у скорботній тиші, Козятин провів в останню земну дорогу загиблого Захисника України — Данильченка Миколу Васильовича.
Микола Данильченко народився 27 січня 1989 року в селі Старі Вороб’ї Малинського району на Житомирщині. Його дитинство було непростим: разом із сестрою він виховувався у дитячому будинку. Саме там формувався його характер — стриманий, витривалий і працьовитий, без гучних слів і скарг на долю.
Після випуску Микола рано став на шлях самостійного життя. Багато працював, їздив на заробітки до Києва, опановував різні професії. Працював зварювальником і плиточником, охоронцем і двірником — умів робити все, за що брався.
Час від часу він приїздив на роботу до Козятина. Тут знаходив не лише заробіток, а й людське тепло: зупинявся у хрещеної матері, яка приймала його як рідного сина.
Після початку повномасштабного вторгнення Микола залишив Житомирщину та оселився у Козятині як внутрішньо переміщена особа.
29 серпня 2024 року його було призвано до лав Збройних сил України. Військову підготовку проходив у Миколаєві та Львові.
З 4 жовтня 2024 року солдат Данильченко Микола Васильович, з позивним «Циган», навідник 1-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4962, вважався зниклим безвісти в районі населеного пункту Гірник Покровського району Донецької області. Згодом стало відомо, що під час виконання бойового завдання він разом із побратимом потрапив у полон і загинув.
Так обірвалося життя людини, яка змалку звикла боротися, працювати й не здаватися. Скромного трудівника, надійного друга, воїна, який любив життя і з честю став на захист України.
Данильченка Миколу Васильовича поховано на міському кладовищі Козятина, на Алеї Слави.
Пам’ять про кожного полеглого Захисника — це наша спільна пам’ять і спільна відповідальність. Вона житиме в серцях і поколіннях.
У глибокій скорботі громада схиляє голови, розділяючи біль непоправної втрати з рідними та близькими.
Вічна шана і вдячність.
