Українська культура — це не лише про збереження минулого. Це також про здатність говорити про власну історію сучасною мовою, створювати новий культурний продукт і робити його цікавим для якомога ширшої аудиторії. Саме такий підхід до культурних інвестицій демонструє МХП, яке навіть під час повномасштабної війни продовжує підтримувати музеї, книговидання, театр, музику, кіно та культурну дипломатію.
Серед останніх проєктів компанії — 15-томне Повне зібрання творів Василя Стуса, мультимедійна платформа «Україна. Світ Трипілля», мюзикл творчого об’єднання МУР «Грай, [Марку]» про Євгена Чикаленка, а також низка освітніх, музичних і театральних проєктів. Про логіку таких інвестицій розповів Юрій Мельник, заступник СЕО МХП зі сталого розвитку та голова Наглядової ради Благодійного фонду «МХП-Громаді».
Василь Стус: повернути людям те, що могло залишитися в архівах
Одним із найбільш масштабних культурних проєктів стало створення Повного зібрання творів Василя Стуса у 15 томах.
Як зазначає Юрій Мельник, за 35 років незалежності України повного науково коментованого зібрання творчої спадщини поета так і не було створено. Причина — масштаб і складність роботи, яка потребує участі дослідників, архівістів, редакторів та видавців, а також довгострокового фінансування.
МХП послідовно працює з темою спадщини Стуса вже кілька років. У 2023 році компанія підтримала Музей Василя Стуса у селі Рахнівка на Вінниччині. У 2024-му спільно з «Локальною історією» було підготовлено спеціальний випуск журналу про життя і творчість поета.
Наступним етапом стало партнерство з видавництвом «Смолоскип» і СтусЦентром у підготовці 15-томного зібрання.
Перший том уже демонструє масштаб роботи. До нього увійшли тексти раннього періоду творчості Стуса, розширені наукові коментарі, раніше не опубліковані есеї та листи, частина яких написана іноземними мовами, а також маловідомі поетичні твори.
У наступних томах планують опублікувати, зокрема, документи слідчих справ КДБ, особисті свідчення Стуса, розшифровані зошити часів слідства, переклад міфологічного словника та робочі конспекти поета з роздумами про українську і світову літературу.
«Ці тексти, навпаки, потрібно повертати людям», — наголошує Юрій Мельник.
Дмитро Стус, президент СтусЦентру та син поета, підкреслює, що спадщина Василя Стуса — передусім історія внутрішньої свободи людини, яка щодня обирала залишатися собою.
За його словами, нове зібрання дає можливість побачити цілісну траєкторію життя поета — від перших ліричних спроб до зрілої та безкомпромісної творчості. Водночас завдання укладачів — показати читачеві не лише відомого поета, а живу особистість із її драматизмом і складністю.
Трипілля: тисячолітня історія сучасною мовою
Інший напрям культурних інвестицій МХП — популяризація спадщини Трипільської цивілізації.
Йдеться про унікальний пласт історії, що сягає понад семи тисяч років тому. Саме на території сучасної України існували великі трипільські поселення. Водночас знання багатьох українців про цю цивілізацію й досі часто обмежуються кількома абзацами зі шкільного підручника.
Змінити це має мультимедійна платформа «Україна. Світ Трипілля», яку за підтримки Благодійного фонду «МХП-Громаді» розвивають у стратегічному партнерстві з ГО «Наша Основа». Її мета — говорити про давню історію сучасною мовою та представляти її різним аудиторіям в Україні й за кордоном.
У межах проєкту вже вийшов історико-пригодницький роман Олександра Зінченка «Два мільйони світанків. Трипільська таємниця», створений у партнерстві з видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Також було підготовлено спеціальний випуск журналу «Антиквар» українською та англійською мовами.
Наступними проєктами, які реалізовуватимуть спільно з Українським культурним фондом, стануть театральна вистава «Не розходьтесь. Трипілля» та VR-виставка — віртуальний музей із цифровими копіями артефактів із чотирьох музейних зібрань.
Третій Президент України Віктор Ющенко наголошує на ширшому значенні такого підходу. На його думку, платформа «Україна. Світ Трипілля» допомагає говорити про місце України у великій європейській історії, тяглість українського культурного простору та право українців знати, осмислювати й представляти світові власну історію.
В умовах війни, зазначає Ющенко, культура, історія, археологія, наука та освіта є не периферійними напрямами державної політики, а складовими національної безпеки. Адже суспільство, яке знає своє коріння та усвідомлює цінність власної спадщини, має сильніший імунітет до спроб знищити його ідентичність.
Євген Чикаленко: історію можна розповідати зі сцени
Ще один приклад — постать Євгена Чикаленка, українського підприємця початку ХХ століття, який власними коштами підтримував українську пресу, освіту та культуру ще до появи незалежної української держави.
Юрій Мельник проводить паралель із сучасним бізнесом: понад сто років потому питання відповідальності підприємців перед суспільством залишається актуальним.
Але важливо не лише розповісти про історичну постать, а й знайти форму, яка дозволить познайомити з нею нову аудиторію.
Саме тому МХП стало генеральним партнером мюзиклу творчого об’єднання МУР «Грай, [Марку]», присвяченого Євгену Чикаленку.
Олександр Хоменко, засновник творчого об’єднання МУР, називає ключовим питанням вистави: «Чи не було все це дарма?»
Історія розповідає про людину, яка працювала заради того, щоб Україна існувала, у час, коли про незалежну державу було страшно навіть мріяти. Водночас персонажі вистави мають різні уявлення про прекрасну Україну й не завжди здатні домовитися між собою. Відповідь на питання, чи вдалося герою здійснити задумане, залишається за глядачем.
У межах цієї ж співпраці створили освітнє відео про Вікентія Хвойку — археолога, який відкрив Трипільську культуру.
Таким чином, різні проєкти об’єднує один принцип: брати важливу для України історію та знаходити сучасну форму, через яку її може відкрити нова аудиторія.
Не лише зберігати, а й створювати культурну спадщину
За словами Юрія Мельника, саме ці три історії — Стус, Трипілля та Чикаленко — добре пояснюють, навіщо бізнесу інвестувати в культуру.
Йдеться про те, щоб важливі тексти не залишалися в архівах, історія України не обмежувалася сторінками підручників, а визначні постаті не перетворювалися лише на назви вулиць.
Не менш важливо, щоб українського контенту ставало більше — сучасного, якісного та різноманітного. Такого, який люди обирають не лише з бажання підтримати українське, а тому, що його справді хочеться читати, дивитися чи слухати.
Саме тому, переконаний Мельник, бізнесу не варто зосереджуватися на одному жанрі чи форматі. Підтримки потребують музеї, архіви, дослідження історичної спадщини, книги, театр, кіно, музика, сучасне мистецтво та освітні проєкти.
Водночас важливо дивитися на перспективу: частину спадщини необхідно зберегти вже зараз, окремі теми — заново дослідити та повернути в суспільну дискусію, а сучасні проєкти можуть через десятиліття самі стати частиною культурної спадщини України.
Як зрозуміти, чи працюють культурні інвестиції
На відміну від бізнесових проєктів, культурні інвестиції не завжди дають результат, який можна побачити одразу.
Є показники, які легко виміряти: кількість глядачів і читачів, відвідуваність музеїв та виставок, наклади книг, кількість учасників освітніх програм, географія аудиторії чи міжнародне поширення.
Проте справжній ефект окремих культурних проєктів може проявитися лише через десять або двадцять років.
Прикладом є монографія «Вічно сучасний» про Григорія Сковороду, видана за підтримки МХП. Масштабне наукове дослідження має 525 сторінок, а над ним працювали 52 автори — представники провідних університетів, наукових інститутів та музеїв.
У книзі зібрано матеріали з архівів, музейних колекцій та мистецьких творів. Видання узагальнює десятиліття досліджень спадщини Сковороди та робить ці знання доступнішими для науковців, викладачів, студентів і видавців.
Тому, на думку Мельника, оцінювати культурний проєкт лише за показниками одного року або одним KPI неправильно. Важливо також дивитися, чи зросла увага до теми, чи з’явилися нові дослідження, чи почали більше говорити про неї в освіті, медіа та культурному середовищі.
Є й результати, які взагалі складно перевести в цифри — наприклад, те, чи змінила книга, вистава або виставка погляд конкретної людини на українську історію.
Українське має бути першим вибором — не через обов’язок, а через інтерес
Одна з ключових ідей МХП — український культурний продукт має бути конкурентним за увагу.
Сьогодні людина обирає серед тисяч книг, фільмів, музичних релізів, вистав і серіалів з усього світу. Тому самого факту, що продукт український, недостатньо.
«Українське має бути цікавим», — говорить Юрій Мельник.
Важливі не лише якість продукту, а й спосіб комунікації з аудиторією та доступність. Навіть сильна книга, вистава чи музичний реліз не стане частиною повсякденного життя, якщо про нього знає лише вузьке коло людей.
Прикладом сучасного переосмислення класики стала «Енеїда» Театру Ветеранів під художнім керівництвом Ахтема Сеітаблаєва. Текст Івана Котляревського отримує нове прочитання через досвід військовослужбовців і ветеранів.
Ще один приклад — платівка «Спроможні», перший в Україні вініловий реліз сучасної академічної музики. Її записала Національна капела солістів «Київська камерата» під керівництвом Богдани Півненко. До альбому увійшли твори українських композиторів різних поколінь.
У презентації платівки взяли участь генеральний директор Метрополітен-опери Пітер Гелб та канадсько-американська диригентка Кері-Лінн Вілсон — засновниця і музична керівниця Ukrainian Freedom Orchestra та головна диригентка Національного ансамблю солістів «Київська камерата».
Музика зі «Спроможних» уже звучала на провідних світових сценах, зокрема у Carnegie Hall та Берлінській філармонії.
Окремим напрямом залишається освіта. «Школа національної ідентичності» об’єднує бізнес, експертів, громадський сектор і державу, щоб надати педагогам та громадам практичні інструменти для роботи з українською національною та громадянською ідентичністю дітей і молоді.
Хто має розвивати українську культуру
Водночас МХП не вважає, що саме бізнес має визначати, якою повинна бути українська культура.
У культурному середовищі є автори, дослідники, куратори та професійні інституції, які створюють культурний продукт і працюють із відповідними темами.
Громади відповідають за збереження локальної спадщини та її присутність у повсякденному житті. Держава має забезпечувати роботу музеїв та архівів, збереження спадщини й системні програми підтримки культури.
Бізнес, своєю чергою, може надати додатковий ресурс, партнерства та управлінську експертизу, допомогти сильним ідеям масштабуватися та знайти ширшу аудиторію.
«Мені близька інша модель партнерства», — зазначає Юрій Мельник, говорячи про взаємодію бізнесу та культури: компанія не нав’язує власне бачення, а підтримує тих, хто професійно створює культуру.
Зрештою, Україна вже отримала від попередніх поколінь величезну культурну спадщину. Завдання сьогодні — не лише зберегти та передати її далі, а й створити щось власне.
І саме тут, вважають у МХП, потрібні спільні зусилля держави, бізнесу, громад, культурних інституцій, митців та суспільства.
«Культуру неможливо розвивати силами одного учасника. Це те, що ми маємо робити разом», — підсумовує Юрій Мельник.
Можливо, найважливішим результатом нинішніх культурних інвестицій стане те, що через десять чи двадцять років частина проєктів, які сьогодні потребують підтримки й пояснення їхньої важливості, просто стане природною частиною української культури.