У Махнівській громаді прощаються з Іваном Мартиновичем Грабінським — найстаршим і одним із найсамовідданіших волонтерів осередку «Махновецький борщ». Він відійшов у вічність 5 грудня, у День волонтера.
Про його смерть з глибоким сумом повідомили учасники волонтерського осередку. Для них Іван Мартинович був більше, ніж помічником — він був натхненням, опорою й прикладом того, як можна присвятити себе добрим справам.
Волонтери згадують, що Іван Мартинович ніколи не сидів без діла. З раннього ранку він уже був у русі: працював по господарству, допомагав сусідам, підтримував знайомих словом і ділом. А після цього — приходив у волонтерський штаб. Іноді рано-вранці, іноді пізно ввечері, а бувало — і вночі.
В осередку кажуть, що його часто просили не перевтомлюватися, на що він незмінно відповідав:
«А що я буду вдома сидіти? Краще бути корисним. Бачу, що треба допомогти — значить, допоможу».
Саме в цих словах — уся його життєва філософія. Він міг бути втомленим, але ніколи не був байдужим. Завжди знаходив час для інших, навіть коли не вистачало часу для себе.
Колеги-волонтери згадують, що він умів підтримати, коли було тяжко. Його просте, але щире: «Дівчата, у нас все вдасться!» — ставало тією опорою, яка тримала команду в найважчі моменти.
Івана Мартиновича називають людиною великої мудрості, великого серця і великої гідності. Його праця, скромна, але щоденна, була справжнім фундаментом волонтерства.
Він залишив по собі слід, який не зітреться — у справах, у серцях, у пам’яті своєї волонтерської родини.
Світла пам’ять Івану Мартиновичу Грабінському.
