Українське зерно роками було одним із ключових продуктів експорту, а аграрний сектор — одним із головних джерел валютних надходжень. Тепер російські удари по портовій інфраструктурі та проблеми з альтернативною логістикою створюють новий виклик: урожай потрібно зібрати, зберегти й продати, але можливостей вивезти його за кордон стає менше. Особливо болісно це може вдарити по невеликих фермерських господарствах.
Вінниччина відчуває цю проблему особливо гостро, адже є одним із провідних аграрних регіонів України. За даними Вінницької ОВА, станом на кінець серпня 2026 року аграрії області вже намолотили понад 2,1 млн тонн ранніх зернових, обмолотивши близько 87% відповідних площ.
Водночас цьогорічні труднощі з експортом виникають на тлі повідомлень про різке скорочення українських поставок зерна через російські атаки на порти та судна. За даними, наведеними 33-м каналом із посиланням на Reuters, у перші два тижні серпня експорт зерна скоротився на 75% у річному вимірі.
Що це означає для України загалом і для аграріїв зокрема, журналісти 33-го каналу з’ясовували у доктора економічних наук, колишнього керівника Вінницької області, лідера громадського об’єднання «Ми – Вінничани» Валерія Коровія. Саме на його оцінках побудована ця публікація.
Україна виробляє значно більше зерна, ніж споживає
За словами Валерія Коровія, торік Україна виробила близько 60 млн тонн зерна, причому приблизно 80% українських зернових традиційно йде на експорт.
«Це, в першу чергу, пшениця і кукурудза – ну бо нема в Україні внутрішнього споживання такої кількості продукції».
Подібна ситуація і з олійними культурами. Потужності олійно-жирової промисловості дозволяють переробляти соняшник та ріпак, однак значна частина готової продукції також орієнтована на зовнішні ринки.
Тобто проблема експорту — це не просто питання, куди подіти зерно. Вона безпосередньо пов’язана з грошима, які аграрний сектор отримує за вирощену продукцію.
Порти заблоковані — а альтернативні маршрути не можуть замінити море
Російські атаки на українські порти суттєво ускладнили морський експорт. Одночасно виникають черги на сухопутних маршрутах, а можливості залізниці та автомобільного транспорту не дозволяють повністю компенсувати морську логістику.
33-й канал наводить оцінку експертів, відповідно до якої через автомобільні дороги та залізницю можна експортувати приблизно 60% від попередніх обсягів. Відповідно, близько 40% продукції, яка за інших умов могла б піти на зовнішні ринки, ризикує залишатися всередині країни.
А це означає додаткове навантаження на елеватори та складські потужності.
«Склади будуть переповнені, вони вже переповнені. Хоча елеваторна база оновлена і досить потужна, все одно не може прийняти стільки зерна», — зазначає Валерій Коровій.
Ціни падають, а витрати аграріїв зростають
Обмежені можливості експорту вже позначаються на закупівельній ціні зерна.
За словами Коровія, ціна пшениці впала приблизно до 4500 грн за тонну без ПДВ та 6000 грн із ПДВ.
Для аграрія це особливо відчутно на тлі подорожчання пального, добрив, технічного обслуговування та інших ресурсів.
У результаті для частини підприємств виникає питання: чи залишатиметься вирощування зернових економічно доцільним, якщо витрати на виробництво та збирання врожаю наближаються або перевищують можливий дохід.
Чи справді це загрожує крахом економіки України?
На думку Валерія Коровія, поширені побоювання щодо неминучого економічного краху України через обмеження експорту зернових перебільшені.
Він посилається на оцінку Національного банку України щодо можливих втрат до 2 млрд доларів експортної виручки.
«То на цьому фоні 2 мільярди аж ніяк не вплинуть на курс долара і стабільність національної валюти. Тобто треба відкинути розмови про те, що обмеження експорту зернових загрожує економіці України крахом».
Однак, наголошує економіст, це зовсім не означає, що проблема незначна.
Головний удар припадає не стільки на валютний курс, скільки безпосередньо на аграріїв.
Адже саме виробники можуть недоотримати гроші за вже вирощену продукцію, втратити обігові кошти та опинитися перед проблемою фінансування наступного виробничого циклу.
Найбільший ризик — для малих фермерів
За оцінкою Коровія, великі аграрні холдинги перебувають у дещо кращому становищі. У Вінницькій області вони орендують близько 35% сільськогосподарських земель і часто мають власні елеватори, переробні потужності та тваринницькі комплекси.
Це дозволяє їм частково компенсувати втрати від експорту за рахунок переробки та створення доданої вартості.
Натомість найуразливішими можуть стати невеликі підприємства та фермерські господарства, які не мають такого фінансового запасу та власної інфраструктури.
Особливо складною може виявитися ситуація з кукурудзою.
Коровій нагадує, що торік через несприятливу погоду частину кукурудзи не вдалося своєчасно зібрати. Тепер перед окремими невеликими фермерами може постати інша проблема: навіть якщо врожай вдасться виростити, у них може не вистачити коштів на його збирання, сушіння та зберігання.
Тоді економічний розрахунок може виявитися невтішним: витратити значну суму на збирання врожаю, який важко вигідно продати, чи взагалі залишити його в полі.
Саме тому, вважає експерт, допомогу потрібно організовувати до того, як невеликі господарства почнуть накопичувати збитки.
Коровій закликає допомогти фермерам зібрати врожай
На його думку, державі варто вже зараз визначити коло малих фермерських господарств, які перебувають у зоні найбільшого ризику, та передбачити для них пряму підтримку.
Зокрема, йдеться про дотації, які дали б можливість фермерам зібрати урожай і не втратити виробничий потенціал.
Кредитування, вважає Коровій, не завжди може стати достатнім рішенням.
«Говорять про безвідсотковий кредит, але спробуй швидко його оформити. І якщо фермер буде зазнавати прямих збитків, кредит все одно треба повертати…»
Тому, на його переконання, зараз необхідна комплексна підтримка з боку Кабінету Міністрів, державних інституцій та області.
«Тому зараз необхідно все зробити для малих господарств, які зіткнулися з цією проблемою. Потрібно дотувати їх. Це має зробити і Кабмін, і всі владні інституції, зокрема й область».
Окремо він наголошує на ролі регіонального управління: воно, за його словами, має не просто фіксувати проблему, а працювати з профільними міністерствами над її вирішенням.
Що буде, якщо зерно не вдасться вивезти?
Одна з відповідей — переробка всередині України.
Якщо морська логістика найближчим часом не зможе забезпечити колишніх обсягів експорту, частину зерна доведеться спрямовувати на внутрішню переробку, створюючи додану вартість уже в Україні.
«Потрібно думати, як цю продукцію переробити. І як врятувати малі агропідприємства від банкрутства».
Це питання особливо важливе для Вінниччини, де аграрний сектор має стратегічне значення. Сам Валерій Коровій в іншому коментарі для 33-го каналу назвав підготовку аграріїв до роботи в умовах обмеженого експорту одним із ключових завдань регіону.
Чи здешевшають через це хліб і крупи?
На перший погляд може здатися логічним: якщо українського зерна стає більше всередині країни, воно мало б подешевшати, а разом із ним — хліб, крупи та інші продукти.
Однак економічний ланцюг набагато складніший. Зниження закупівельної ціни зерна не означає автоматичного здешевлення готового продукту на полиці магазину. На кінцеву ціну впливають переробка, енергоносії, логістика, зарплати, пакування, податки та торговельна націнка.
Тому для аграрія падіння ціни на зерно може бути серйозною проблемою, тоді як для споживача воно зовсім не гарантує пропорційного здешевлення хліба чи круп.
Головний виклик — не продати зерно сьогодні, а зберегти можливість сіяти завтра
Проблема українського зернового експорту сьогодні виходить далеко за межі портів.
Йдеться про те, чи матиме аграрій кошти, щоб зібрати урожай, оплатити пальне, працівників, сушіння та зберігання, провести посівну й продовжити працювати наступного року.
Саме тому, за оцінкою Валерія Коровія, найбільшої уваги потребують малі та середні виробники, які не мають фінансової та інфраструктурної «подушки безпеки».
Для України ж завдання подвійне: одночасно шукати альтернативні шляхи експорту та нарощувати внутрішню переробку.
Бо зерно, яке Україна виростила, має не просто залишитися в країні. Воно має працювати на економіку, доходи фермерів і продовольчу та фінансову стійкість держави.