Є у Хмільнику місця, які сьогодні здаються звичайними. Ми щодня проходимо ними, зустрічаємося, поспішаємо у справах, навіть не замислюючись, скільки всього відбувалося тут десятки років тому. А колись це місце мало зовсім інший вигляд — і навіть іншу назву.
Хмільничанка Едуарда Давідзон знову повертає нас у минуле міста — цього разу розповідає про частину Хмільника, яка в різні роки називалася Старим базаром, вулицею Шолом-Алейхема, площею 40-річчя Жовтня, а згодом — площею Перемоги.
«До війни ця частина називалась Старий базар. Потім була вулиця Шолом-Алейхема — це вже після війни і аж до 60-х років», — згадує пані Едуарда.
Та на старих світлинах і в спогадах мешканців ця територія постає зовсім не такою, якою ми бачимо її сьогодні. Адже там, де сьогодні стоїть пам’ятник хмільничанам, загиблим у Другій світовій війні, колись був сквер. У ньому стояв пам’ятник Леніну.
Саме тут свого часу приймали дітей у жовтенята та піонери. А на одній зі старих світлин, якою поділилася Едуарда Давідзон, — почесна варта біля пам’ятника 9 травня.
На задньому плані можна побачити будівлю Залізничного санаторію. Її також уже немає — згодом будівлю знесли. Ліворуч на світлині — огороджений пам’ятник захисникам Хмільника. За словами пані Едуарди, згодом останки загиблих ексгумували та перепоховали у братській могилі навпроти військкомату.
Так поступово змінювався не лише вигляд площі, а й сама пам’ять про місця, які колись були її частиною.
Райком партії, «Соки і води» та будівлі, яких уже немає… Ще одна частина цієї історії пов’язана з територією, де сьогодні розташований «Сільпо».
«А там, де було “Сільпо”, був розташований павільйон “Соки і води”, на горбочку. Потім будівля жилого дому, за цією будівлею був розташований райком партії і дві одноповерхові будівлі, в одній з них була часова майстерня», — згадує хмільничанка.
Далі через дорогу стояв кінотеатр «Перемога» — будівля, яка збереглася до сьогодні. І саме з цим кінотеатром у пані Едуарди пов’язаний один із найдавніших спогадів дитинства.
«У цій будівлі оголосили про смерть Сталіна. Я була зовсім мала, але пам’ятаю», — розповідає вона.
З іншого боку площі колись стояла довга триповерхова будівля. У ній працювали магазини культтоварів, парфумерії, взуття, згодом — тканин. Тут же була дитяча кімната, де проводили виховну роботу з дітьми-правопорушниками, а також працювала добровольча патрульна дружина.
«На розі будівлі висіла поштова скринька, яка звжди була переповнена листами, бо поштове відділення було єдине в місті. Воно тоді знаходилося на Столярчука, яка раніше називалася Поштовою», — згадує Едуарда.
Цікаво, що сама ця довга будівля збереглася й донині.
У 1960-х роках, за спогадами пані Едуарди, ця територія отримала назву площа 40-річчя Жовтня. Пізніше вона стала площею Перемоги.
А сьогодні хмільничани бачать тут уже зовсім інший міський простір. Зникли одні будівлі, з’явилися інші. Змінилися назви, призначення площі та навіть сам вигляд міста. Але старі світлини дозволяють побачити те, чого вже немає, а спогади мешканців — почути голос Хмільника минулих десятиліть.
І, мабуть, саме в цьому найбільша цінність таких історій. Бо за кожною будівлею — люди, їхні зустрічі, дитинство, покупки, свята, перші побачення, листи, які чекали у поштовій скриньці, і навіть моменти, коли ціле місто дізнавалося про події, що змінювали історію країни.
Сьогодні ми можемо пройти цим самим місцем і навіть не здогадуватися, скільки всього пам’ятає ця земля. А пані Едуарда пам’ятає. І завдяки її старим світлинам та спогадам ми можемо хоча б на мить побачити Хмільник таким, яким його бачили попередні покоління.
Якщо у ваших сімейних архівах зберігаються старі світлини Хмільника або ви пам’ятаєте історії про вулиці, площі та будівлі, яких уже немає, — надсилайте їх «Хмільник онлайн».
Можливо, саме ваша історія допоможе зберегти ще одну сторінку минулого нашого міста.
Ольга Франчук