9 червня 2025 року перестало битися серце Захисника України Сергія Кособуцького — воїна, навідника механізованого відділення, солдата, який з честю виконував бойові завдання на передовій.
Сьогодні ж, 16 червня, його рідне село Махаринці, як і вся Козятинська громада, прощалося зі своїм Героєм. Під звуки траурного маршу, з квітами і сльозами — саме так земляки проводжали Сергія в останню путь.
Сергій Володимирович народився 11 лютого 1975 року у селі Махаринці. Виростав добрим, щирим хлопцем, з дитинства любив допомагати батькам, а ще — рибалити. Завжди дарував мамі квіти — чи повертався з роботи, чи з відпустки, чи з війни.
Після школи відслужив строкову службу у внутрішніх військах. У 1995 році одружився, наступного року народилася донечка Оленка. Працював різноробочим, був відповідальним і працьовитим.
7 грудня 2022 року його мобілізували. Спершу — Херсонський напрямок. Навіть після контузії не погодився на госпіталізацію. Після серйозного поранення лікувався у шпиталі, повернувся додому на коротку відпустку. Здавалося, усе знову стало мирним: він рибалив, доглядав мамине господарство, грався з племінником. Але війна кликала назад.
Після повернення з відпустки Сергія мали скерувати на лікування. Проте стан погіршився. 9 червня він помер у Харківському обласному фтизіопульмонологічному центрі.
Поховали Героя на кладовищі в рідному селі.
Сергія Кособуцького запам’ятають добрим, щирим, мужнім. Він жив серцем — для мами, для доньки, для країни.
