Козятинський залізничний вокзал — справжня архітектурна пісня на честь людської праці, наполегливості та витонченої фантазії. Зведений на болоті вокзал завдячує своєю архітектурною неповторністю високій кваліфікації інженерів кінця ХІХ століття, які зробили правильні розрахунки, грамотно використали дубові палі, дренажні труби, природні матеріали і власний талант та інтелект.
Знаменитості на вокзалі
Перлиною архітектури Південно-Західної залізниці вважають Козятинський вокзал усі, хто милувався його витонченими формами, вишуканими інтер’єрами. А таких людей чимало. Серед них – видатні постаті та непересічні особистості української історії.
Відвідував вокзал і станцію вантажну, подорожуючи на батьківщину своєї матері, до села Сестринівка, видатний історик та політичний діяч початку XX століття Михайло Грушевський. Тут перебував на з’їзді козаків, а в грудні 1918 року вже відлучений від влади і пограбований справними кишеньковими злодіями на пероні останній гетьман України Павло Скоропадський.
У серпні 1919 року до Козятина приїхав головний отаман військ Української Народної Республіки Симон Петлюра, який став ініціатором народного віче у містечку (на той час тут дислокувалися частини Української галицької армії, що визволили Козятин від більшовиків). За збереженими спогадами учасників зібрання, на завершення віче, яке відбулося у центрі містечка (тепер це площа із пам’ятником-паротягом біля залізничного вокзалу), на знак вдячності та визнання військових звитяг Симона Васильовича козятинці подарували йому білого коня.
Незняте кіно Віктора Іванова
Подільський письменник і сценарист чесько-польського походження Василь Земляк колоритно і яскраво описав Козятин і козятинський вокзал під час німецько-фашистської окупації під час Другої світової війни у своїй повісті «Підполковник Шиманський» (хоча у повісті місто мало назву Подольск). Зокрема, у книзі автор зазначив, що в ошатній буфетній залі залізничного вокзалу збирався весь окупаційний цвіт міста.
За цією повістю уродженець Козятина знаменитий кінорежисер і постановник відомої у світі комедії «За двома зайцями» Віктор Іванов, як зазначає син режисера оператор Михайло Іванов, ймовірно, планував поставити художній фільм. Свідченням цього є книга з помітками на полях олівцем знаменитого режисера, яку Михайло Іванов подарував до фондів Музею історії міста Козятин.
Диво архітектури постало за два роки
Майже кожен громадянин України хоча б раз за життя обов’язково, подорожуючи Південно-Західною залізницею, проїжджав повз перон станції Козятин, яку прославив вокзал. Цікаво, що до його будівництва пасажирів обслуговували дві станції — Київського та Уманського напрямків. Лише через 18 років, у зв’язку із розвитком залізниці царської мережі, з’явилася необхідність у будівництві більш потужного вокзалу з більшою пропускною спроможністю потягів.
11 листопада 1887 року фінансовими органами імперії, до складу якої входила тоді Україна, було затверджено кошторис на суму 292 144 карбованців золотом (як на той час — сума неймовірна). Автором проекту був призначений архітектор Валер’ян Куликовський (також автор проектів залізничних вокзалів у Фастові та Жмеринці).
І вже у 1888 році будівництво вокзалу розпочалося. Керував ним молодий 28-річний інженер Олександр Кобелєв (серед його с найвідоміших робіт — споруди Національного банку України та Київського політехнічного інституту, у Вінниці — елеватор на станції та електростанція). За два роки диво архітектури у вигляді пароплава, що з обох боків оточений коліями, було зведене і возвеличувалось, ніби білий острів, оздоблений унікальними архітектурними елементами, досконало та високохудожньо виготовленим дебаркадером покриттям, неперевершеною ліпною оздобою залів та ручної роботи різьбленням дерев’яних конструкцій, різноманітних елементів.
Люстра Одеського театру – з Козятина?
До нашого часу зберігся тодішній яскравий, художній опис найкращої зали вокзалу — буфетної для пасажирів І-ІІ класів: «Багатоярусний каскад кришталевих підвісок множить полум’я від безлічі свічок. І тільки дивовижно витончений каркас із бронзового листя та завитків утримує міцно всередині себе цей неймовірний трепіт — готовий скинути лавиною вниз сяючий водоспад світла. Вражаючих розмірів люстра витає над куполом. А купол такий високий, що, здається, вночі його неодмінно повинні пронизати гострі промені зірок. Сім гігантських вікон в темно-малинових шторах впираються у стелю і надають залі зсередини схожість з величавим бутоном із прозорих напіврозкритих пелюсток. Багатюща ліпнина стелі. Настінний живопис, тропічні пальми».
Про описану люстру існує легенда, нібито її під час окупації Козятина у 1941-1943 роках вивезли фашисти, замінивши її при цьому на схожу люстру із церкви сусіднього з містом села Кордишівка. Окупанти збирались доправити її до Німеччини, але довезли тільки до Одеси. Саме там, в Одеському порту, люстру з Козятинського вокзалу і було знайдено після звільнення Південної Пальміри. Оскільки у Козятині на вокзалі тоді вже була взамін вкраденої інша люстра, бронзовий шедевр вирішено повісити в одній із зал Одеського оперного театру, де вона і досі висить.
Зірка телефільму та туристичних рейтингів
Був період, коли козятинський вокзал нагадував повоєнні руїни. Такий стан пам’ятки архітектури надихнув кіношників у 2008 році використати її як декорацію для художнього фільму про дії Другої світової війни «СМЕРШ-2», де у масовці знялись працівники вокзалу та інші мешканці міста залізничників.
Однак вже відреставрований впродовж 2010-2012 років козятинський вокзал став справжньою зіркою на світлинах місцевих мешканців та гостей Козятина. Відтоді неодноразово перлина архітектури Козятина потрапляла до рейтингу найкрасивіших залізничних вокзалів України, що започаткував інформаційний портал IGotoWorld.com — найбільш повний і сучасний путівник по країнах світу, що містить цікаву інформацію про кожний неповторний куточок земної кулі.
Вчергове козятинські «ворота міста» удостоїлися честі бути найкращими у 2020 році поруч із такими витворами мистецтва минулого та шедеврами сучасної архітектури як залізничні вокзали Дніпра, Києва, Львова, Луцька, Чернігова, Чернівців, Одеси, Ужгорода тощо. Зауважимо, що Вінниччина у цьому рейтингу представлена також архітектурним комплексом вокзалу у Жмеринці.
Цілодобово не вщухає на козятинських залізничних коліях перестук вагонних коліс. Особливе враження на кожного пасажира до цього часу справляє красива, архітектурно витримана, довершена споруда залізничного вокзалу, і, напевно, кожен по-доброму заздрив місцевим корінним жителям XIX століття, які могли спостерігати ту первозданну красу козятинського дива.
Цікаві факти про залізничний вокзал у Козятині дізнаєтеся з відео: